Батьківство для Кріса Біллам-Сміта – не тягар, а привілей. Життя далеко від дому, тренування в Лондоні під керівництвом Шейна Макґвіґана вимагають жертв: він пропускає, як росте його сім’я. Тому, коли він все-таки вдома, він із головою занурюється у звичайні батьківські турботи. Навіть боротьба з п’ятничними заторами, щоб забрати сина Френка з дитячого садка, викликає в нього щиру радість – він говорить про це з теплотою, натхненням і передчуттям, явно радіючи можливості зробити це знову.
– Я просто страшенно сумую за ним, – зізнається колишній чемпіон світу за версією WBO в першій важкій вазі. – Дивитися, як росте мій маленький син – це найкраще, що є в моєму житті. Найщасливіший момент тижня для мене – це відвезти його на футбол у суботу вранці. У нас є маленька традиція: ми йдемо в кав’ярню, він замовляє собі “бейбічіно” і печиво – адже це субота, а потім він усе це спалює на тренуванні. Це мій улюблений момент тижня. І він теж це обожнює.
Попри всю радість, яку йому дарує сім’я, Біллам-Сміт відчуває і почуття провини.
Френк ще зовсім маленький, а його дружина Міа знову вагітна – пологи очікуються наприкінці серпня або вересні. Боксеру добре відомо: його прагнення забезпечити сім’ї фінансову стабільність вимагає жертв – зокрема розставань і залишення Мії самотньою на тривалий час.
– Це зачіпає всіх нас як сім’ю, – каже Біллам-Сміт. – Але це моя робота. Багато хто через це проходив, у кожного своя ситуація, своя кар’єра, свій шлях. І в багатьох справи йдуть куди гірше, ніж у нас. Але це не скасовує того факту, що ми страшенно сумуємо одне за одним.
34-річний Біллам-Сміт (20-2, 13 КО), який уже кілька років фіксує дані своїх тренувань, зазначає: головним індикатором форми для нього залишаються відчуття у спарингах та оцінка тренера, а не рекорди на штанзі чи секундомірі. Під час табору його пульс у стані спокою падає на 10 ударів – до 40-45 ударів на хвилину – що свідчить про готовність.
Він почувається відмінно, а тому його думки зайняті поверненням до вершин – а не завершенням кар’єри. Поразка від Раміреса не змусила його засумніватися у своєму майбутньому в боксі. Йшлося не про завершення, а про повернення.
– Я відчуваю, що у мене ще є нереалізований потенціал, – підкреслює він. – У баку ще повно палива. Я знаю, що можу проводити відмінні бої. Я знаю, що можу ставати кращим.
– Якби я відчув, що не прогресую від одного бою до іншого, тоді, можливо, задумався б про відхід. І Шейн теж це зрозумів би. Він би помітив. Якби мене перестало дратувати, як я працюю в залі або на лапах – це був би тривожний знак. А ми разом уже вісім років, і він одразу б побачив, що вогонь усередині згас. Але він нікуди не подівся.
Зараз Біллам-Сміт мріє перемогти Глентона і вийти на бій з переможцем зустрічі між Баду Джеком і Ноелем Мікаеляном, які битимуться за титул WBC наступного тижня.
