22 листопада до роковин вшанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні в Охтирській центральній публічній бібліотеці Охтирської міської ради відбулась лекція з історії «Терор голодом. Цілеспрямований геноцид українців», яку провела історик Катерина МАМЄДОВА.
У суботу, 23 листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів. Цей день пам’яті відзначають щороку у четверту суботу листопада на підставі указів Президента 1998 та 2007 років, повідомляє Укрінформ. Українці у ХХ сторіччі пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років.
Українці у ХХ сторіччі пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Наймасштабнішим був голод 1932-1933 років – саме його називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом.
Голодомор став ціною, яку заплатив Український народ за прагнення до свободи. Реакцією комуністичного режиму на відродження нашим народом власної держави, національної ідентичності та культурно-духовне піднесення часів Української революції 1917-1921 років.
На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».
З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим – «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дощок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.
ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ
В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним.
РЕПРЕСИВНІ АКЦІЇ
До репресивних акцій можна віднести геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП(б) (після 1952 р. КПРС) та НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув’язнення та розстріли «ворогів народу».
Голодомором намагалися придушити національно-визвольний рух і фізично знищити частину української національної групи. Досвід важкої і тривалої боротьби з Українською Народною Республікою й повстанським рухом вселив страх комуністичній верхівці. Більшовики розглядали українську культурну еліту й економічно незалежне та національно свідоме селянство як серйозну загрозу свого існування. Їм вдалося лише прямим геноцидом остаточно приборкати український національний рух та упокорити українське селянство. Націю, котра пам’ятала свободу нищили голодом у 1932 – 1933 роках.
КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації.
Після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва жертвами тодішньої влади стали селяни.
РОЗКУРКУЛЕННЯ
Щоб зрозуміти план більшовиків щодо українських селян, треба повернутися в часи становлення радянської влади в Україні. У 1919 році, захопивши більшу частину України, більшовики оголосили про встановлення диктатури пролетаріату. Саме тоді почався «червоний терор». Зазвичай більшовики доносили до народу свої ідеї на плакатах з короткими гаслами. До прикладу, плакат з надписом «Вышибем кулаков из колхозов», «Селяне! Организуйте комитеты незаможных селян! Гоните в шею кулаков». Що ж означав на справді цей надпис? А означав він масові розстріли чекістами класових «ворогів»: інтелігенції, священників, офіцерів та заможних селян. В Україні жертвами «червоного терору» стали понад 1,5 млн. людей.
Приватна власність у цей час оголошується поза законом, у містах більшовики відбирають у власників заводи і фабрики, у селах націоналізують землю та маєтки поміщиків. Все, що було у маєтках, розграбовують активісти.
ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ
ЕТНОГРАФІЧНА КАТАСТРОФА
Переселення в села УСРР з-за меж УСРР в 1933 році було частиною політики керівництва СРСР в Україні під час Голодомору в Україні 1932–1933 років, під час якого в села УРСР було переселено, за різними даними, до 117 тис. осіб з Російської РФСР і Білоруської РСР.
ХАРЧОВА КАТАСТРОФА
Масовому голоду в Україні передувала низка подій. Зокрема, 18 листопада 1932 року вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна – сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом до переліку компенсаційних харчів додали картоплю і сало, наприкінці року – продукти тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини».
Вже за кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.
Передусім в українських селян забрали вирощене ними зерно, а потім численними натуральними штрафами та обшуками позбавили останніх запасів продовольства. У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилося постачання промислових товарів. На початку 1933 року селян позбавили останніх надій на порятунок, заборонивши виїзд з охопленої голодом України. Залишившись без хліба, селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.
Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22 місяців, забрав, за офіційними даними, близько 4 млн життів.
Етнічні українці, які проживали за кордоном допомагали українцям, відправляли гуманітарну допомогу, яка на жаль розкрадалася вищою владою. Також блокували порти, в які щодня прибували кораблі з гуманітарною допомогою, все розкрадалося або спалювалося.
ПОДОЛАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЛОКАДИ
Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –«продовольчими труднощами».
Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено).
Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до «The Manchester Guardian». Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях опублікували біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні.
Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголосив відозву «Україна в передсмертних судорогах». Наступного дня 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги жертвам і поширення інформації про цей злочин.
29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель (прем’єр-міністр Норвегії) ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України.
У 1934 році з’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі «Залізна доба Росії». У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука.
Упродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. За комуністичного режиму навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття.
Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».
Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників – Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні.
На сьогодні 33 країни визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, а також Європарламент, ПАРЄ, Римо-Католицька церква, Константинопольська православна церква та інші.
Нині, через більш ніж 90 років після трагедії, росія продовжує спроби стерти Україну з мапи світу, знищити український народ, українську культуру, мову та історію. Зокрема, як підкреслюється у резолюції ПАРЄ до роковин Голодомору, нинішня війна є новим етапом геноцидної політики РФ щодо України.
День пам’яті жертв Голодоморів – це нагадування про те, що ворог готовий використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей, навіть голод як зброю.
У 20-х, 30-х і 40-х роках минулого століття росія намагалася приховати масові вбивства українців. Закопувала правду разом із жертвами у братських могилах. Брехала, заперечувала, викривлювала історичні факти.
Ми боремося за мирне майбутнє України та світу. Ми пам’ятаємо трагедії минулого і мстимося за наших закатованих предків. Україна переможе. Російське зло буде покаране.
Тепер це усталена в суспільстві практика – щороку у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, українці по всьому світу запалюють свічки. Цього року 23 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки.
Протягом дня прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі. А із настанням темряви на вшанування пам’яті всіх убитих голодом запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу пам’ять і віру в перемогу.
Бібліотекарі створили книжкову виставку «Голодна Україна плакала й стогнала», на якій експоновані книги та посібники, що розповідають про причини та наслідки голодоморів1932-1933 років. Презентуючи книжкові видання, бібліотекарі вкотре нагадали, що треба свято берегти пам’ять про ті страшні події, усвідомлювати трагізм долі рідного народу.
Основою заходу стала лекція щодо важливості відмови від комуністичних наративів, гібридної війни, інформаційну агресію росії, геноциду українців, яку провела історик Катерина МАМЄДОВА.
