Стійкістю та силою наших воїнів захоплюється увесь світ. Та, на жаль, не всі вони повертаються додому живими…
Війна, яку росія розв’язала проти України, стала найважчим випробуванням для нашого народу. Вона забрала життя тисяч відважних Захисників, які стали на оборону своєї землі. Як говорять: «Війна забирає тих, кого ми любимо, щоб навчити нас ще більше любити тих, хто поруч».
Сьогодні в Роменську громаду «на щиті» назавжди повернувся Воїн – ШОЛУДЬКО Сергій Іванович. Живим коридором з синьо-жовтими прапорами та квітами зустрічали нашого Захисника.
Церемонія прощання з Воїном, який віддав життя за мирне майбутнє України, відбулася на Алеї Слави. Провести Героя в останню путь зібралися рідні, побратими, друзі, керівництво громади, духовенство та небайдужі мешканці.
Молитву за спокій душі Захисника звершили священнослужителі Православної церкви України.
Зі скорботним словом до всіх, на знак шани, звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Повномасштабна війна, розв’язана російською федерацією проти України, забирає життя тисяч кращих синів і доньок нашої держави. Кожен із них – це не просто ім’я, це цілий всесвіт, сповнений мрій, надій і любові до рідної землі. Сергій ШОЛУДЬКО був одним із таких мужніх Захисників. Він сміливо і самовіддано стояв на захисті України, віддано виконуючи свої обов’язки у найгарячіших точках фронту, щодня наближаючи нашу Перемогу. Воїну навіки 44 років… Його відданість та сила духу залишаться назавжди у наших серцях. Низько схиляємо голови в скорботі і вдячності. Світла пам’ять і вічна слава нашому Герою!».
Наш Захисник – ШОЛУДЬКО Сергій Іванович народився 7 травня 1981 року в селі Бобрик в родині працьовитих та щирих людей.
Його батько, ШОЛУДЬКО Іван Володимирович був людиною мужньої долі. У важкі дні Чорнобильської катастрофи він став на захист життя інших, працюючи ліквідатором аварії на ЧАЕС. Наслідки радіаційного опромінення обірвали його життя у 2005 році, коли йому було лише 50 років.
Мати, ШОЛУДЬКО Євдокія Олександрівна, уродженка мальовничого села Яганівка Липоводолинського району, присвятила своє життя родині. Вона виростила дітей у любові й праці, а нині, перебуваючи на пенсії, проживає у Бобрику, залишаючись берегинею родинного вогнища.
Закінчивши 11 класів Бобрицької школи, Сергій продовжив навчання у Лохвицькому механіко-технологічному фаховому коледжі Полтавського державного аграрного університету за спеціальністю «технолог харчової промисловості».
У 1999 році проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України в Бердичеві, де обіймав посаду командира відділення управління та мав звання старшини.
Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком двох синів, яких обожнював понад усе. Особливе місце в житті Сергія займала його сестра — ПЕНЗІЙ Оксана Іванівна. Їх єднала глибока, майже нерозривна душевна близькість. Сергій завжди був для неї опорою та підтримкою, любив щиро й безкорисливо, залишаючи по собі світлі спогади як про брата, який ніколи не зраджував сімейним цінностям.
Свій трудовий шлях розпочав у 2003 році як охоронець у Східній філії ТОВ «Нафтозахист Україна». З 2011 року працював на Роменському молочному комбінаті ПП «Рось» керуючим відділенням кооперативів, а останні роки — у магазині «Фора».
Сергій активно долучався до життя громади: був депутатом селищної ради, підтримував місцеві ініціативи, прагнув зробити життя земляків кращим. Він був справжнім патріотом Сумщини та України. Захоплювався археологією, проводив розкопки, знаходив артефакти та зберігав їх для нащадків. Завдяки його наполегливості у Бобрицькій школі з’явився невеличкий музей, де діти й жителі села можуть доторкнутися до історії свого краю.
28 січня 2025 року Сергій став на захист Батьківщини у складі Збройних Сил України. Він служив командиром зенітно-кулеметного відділення, зенітно-кулеметного взводу та роти. Мав звання головного сержанта та позивний «Джокер». Захищав Україну на Сумському напрямку.
Побратими цінували його за авторитет, справедливість і відданість справі. За час служби він був у відпустці лише двічі. Аби не турбувати рідних про війну говорив мало.
Захисник мав плани на життя, мріяв жити у вільній Україні, але не судилося…
12 вересня 2025 року командир зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти, головний сержант ШОЛУДЬКО Сергій під час проходження військової служби помер внаслідок гіпертонічної хвороби.
Серце Героя не витримало… Відданий Україні до останнього подиху, він пішов із життя через тяжкі випробування війни…
Воїну назавжди 44 роки…
У Сергія залишилися мати, сестра, дружина та двоє синів!
Роменська громада втратила вірного сина, Україна – відважного воїна!
Сергій ШОЛУДЬКО прожив своє життя чесно, достойно і з любов’ю до України. Він залишив добру пам’ять у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав. Його мужність і вірність присязі стали прикладом для майбутніх поколінь.
Війна забирає найкращих… Але справжні Герої не вмирають — вони залишаються з нами у пам’яті, у спогадах, у кожному куточку рідної землі, яку боронили.
Його ім’я назавжди житиме в історії рідної громади, Сумщини та всієї України.
Вічна слава і шана Герою України — ШОЛУДЬКУ Сергію Івановичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
