Погляд
Черговий радіодиктант Національної єдності завершився. Офіційні результати оголосять завтра, але вже можна сказати, що він був дуже успішним
Зміст
Лише онлайн-трансляцію на Українському Радіо подивилися 564 тисячі глядачів. Це, здається, рекорд. Ще один рекорд в колись всуціль російськомовному Харкові, де одночасно, попри повітряні небезпеки, диктант писали 32 тисячі школярів і їхніх батьків. В написанні диктанту взяли участь десятки зірок. Президент Зеленський написав, що українська це “мова гідності“, яка об’єднує всіх українців.
Я, власне, писав про цей об’єднавчий фактор напередодні диктанту, виправдовуючи вибір Даші Астаф’євої як цілком вдалого “емісара єдності“. І тішуся, що мої думки зібрали досить велику авдиторію. Сотні людей залишили коментарі. За одні я вдячний, з іншими можливо не погоджуюсь, але не маю бажання полемізувати. Але є один повторюваний коментар приблизно такого змісту: чи не можна було знайти когось професійного/україномовного? І на це питання мені хочеться дати відповідь.
Я розумію це питання, повірте мені. Я з тих, хто відключає український дубляж на Netflix, бо мені деколи фізично боляче слухати кострубату “професійну озвучку” з диким російським прононсом. Я теж хотів би, щоб в таких питаннях як чистота української мови, тон і стандарт задавали ті, хто цю мову не вивчив, а “всотав з молоком матері“. Хоча я сам насправді з тих, хто українську вивчив як другу, після російської. Просто це було так давно, що мені й самому деколи буває важко в це повірити.
Читайте також: Про Дашу Астаф’єву в Радіодиктанті національної єдності і звичне фарисейство
Повернімося до диктанту. Якщо відкинути ідеологічну складову, про яку слушно згадує президент, то радіодиктант на День української писемності — це про знання українського правопису.
Правопис для мови — то щось подібне до Конституції, Основного закону. І так само як Конституцію, правопис не спускає з небес на кам’яних скрижалях Господь Бог. Правопис складають і затверджують люди.
В цьому контексті важливо пам’ятати, що чинний правопис затверджувала Рада народних комісарів УРСР 8 травня 1945 року.
Мовознавець Орест Друль наводить фрагмент статі радянської газети, де, наприклад, пропонується скасувати правило “дев’ятки”, зацитую: “Прокляті народом фашистські виродки — українські буржуазні націоналісти доклали всіх зусиль, щоб зірвати проведення ленінсько-сталінської національної політики, підірвати віковічну дружбу українського і російського народів… Знищення “дев’ятки” усуває штучну розбіжність між українським і російським правописом, полегшує справу вивчення обох мов“.
Врешті, правило “дев’ятки” в сталінському правописі 1945 року таки залишили. Занадто різними були мови. Але сам цей наратив “усунути штучні розбіжності” з російською — пронизує весь наш чинний правопис. Наприклад, Друль дослідив, що майже 80% всіх прикладів 11-томного Словника української мови навіть не наближені, а просто списані з російського. Один в один. По суті це російський словник української мови.
І так само сталінським і русифікованим є правопис, за яким зараз перевіряють результати цьогорічного диктанту. Звичайно, це не те питання, яким будуть перейматися люди, які ще вчора розмовляли російською. Їм і так українська видається заскладною, а слова на кшталт “захланний” вводять в ступор. Але чому це питання вас не обходить, мовні пуристи?
Спеціально для Еспресо
Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів
