Екс-капітан молодіжної збірної України дала ексклюзивне інтерв’ю Sport.ua Талановита українська волейболістка Катерина Васильєва в ексклюзивному інтерв'ю Sport.ua висловилася про свої головні здобутки на даний момент, а також відповіла на інші питання щодо своїх інтересів.
– Катерина, як і чому вирішили займатися волейболом?
– Насправді все досить прозаїчно. У дитинстві батьки давали мені можливість спробувати себе у різних видах спорту, серед них був і волейбол. Ще довго займалася тенісом, ходила на плавання. Але коли настав час вибирати, я зрозуміла, що емоції командного виду спорту мені все ж таки набагато ближчі.
– Які у вас емоції від минулого сезону? Загалом задоволені своєю грою у складі «Балти»?
– Емоції досить неоднозначні. Результат може й можна вважати задовільним, але у фінальній серії хотілося б, мабуть, більш змістовної гри від нашої команди. При цьому залишилися лише найприємніші спогади від нашого колективу. Я дуже вдячна всім дівчатам не тільки за те, як у нас виходило залишатися згуртованими і йти до мети, незважаючи на всі труднощі, а й за класні взаємини поза майданчиком.
Як склався сезон особисто для мене? Було непросто, але дуже цікаво. До того ж, треба було поєднувати значні тренувальні та ігрові обʼєми з навчанням поза межами України – і я дуже вдячна, що керівництво команди пішло мені назустріч у моментах, що були з цим повʼязані. Якщо чесно, не пам'ятаю, щоб я колись була цілком задоволена своєю власною грою, навіть після найуспішніших турнірів – і цього сезону я 100% чекала від себе трохи більшого.
– Перемога у Кубку України стала одним із головних успіхів у вашій кар'єрі?
– Якщо говорити про національну арену, то цей трофей – безсумнівно один із найбільш значущих. Звичайно, були чемпіонства, перемоги у Кубку та Суперкубку з «Прометеєм», але цього року чемпіонат був набагато конкурентнішим і перемогу в кожній нашій грі у всіх турнірах цього сезону команді доводилося буквально вигризати. Та й турнірний шлях у самому Кубку був дуже непростим. Тому підняти цей трофей над головою в таких умовах дуже цінно. І я дуже рада, що у найважливіший момент наш колектив із 14 окремих гравців зміг стати по-справжньому єдиним організмом, що й дало результат.
– Крім цього трофею які титули ви ще занесете собі в актив? Якщо брати до уваги й «Аланту» із «Прометеєм».
– В «Аланті» я починала ще зовсім молодою дівчинкою і ще більш незрілим гравцем. Тому кожен матч із цією командою був важливим кроком на шляху до прогресу. А перемога у Вищій лізі на той момент стала першим по-справжньому значним результатом у дорослому волейболі. І дуже шкода, що мій останній сезон за цей клуб був перерваний повномасштабними військовими діями, що почалися — мені здається, у нас був класний сплав з молодості та досвіду на той момент. І залишилося відчуття, що ми цілком могли б пошуміти у фінальному раунді Суперліги, який ось-ось мав розпочатися.
Після цього були два роки у системі «Прометея», які принесли мені ще більше досвіду, зокрема й міжнародного на клубному рівні. Ліга чемпіонів завжди була моєю мрією і перші виходи на майданчик у цьому турнірі були, хоч і трохи хвилюючими, але дуже важливими кроками для мене. Груповий етап складався для нас далеко не найпростішим чином, але те, що в результаті вдалося його подолати і вийти в плей-офф, стало для нас усіх нереальною радістю.
Ну і, звичайно, золотий хет-трик того сезону, коли команді підкорилися всі три національні турніри, та ще й без програшу жодної партії, запам'ятається надовго.
– Минулого сезону ви грали за збірну України. У майбутньому хочете ще грати за жовто-синіх?
– Бути у складі національної збірної – велика честь для гравця і, звісно, це була моя мета — і навіть мрія. Без сумніву, я хотіла б ще не раз вийти на майданчик в ігровій формі з жовто-блакитним прапором на грудях і втілити ще кілька мрій, пов'язаних з національною командою. Але від них відокремлює ще ох який тернистий шлях.
– Ви були капітаном збірної України U22. Як це бути лідером та капітаном української збірної? Які ваші головні здобутки у складі молодіжки?
– Бути капітаном національної збірної України, хай навіть молодіжної, це, безперечно, неймовірна честь. Тим більше, у нас був класний колектив, бути капітаном якого не лише честь, а й велике задоволення, незважаючи на всю відповідальність.
Мій шлях до молодіжної збірної розпочався 2022 року, ще під керівництвом Юлії Іванівни Якушевої. Тоді наша збірна U21 вперше за довгий час пробилася у фінальну вісімку чемпіонату Європи і посіла там 5 місце. Через рік, вже під керівництвом Андрія Васильовича Романовича, наша збірна до 22 років також пробилася до фінальної частини через сито кваліфікаційного етапу, і, якщо не помиляюся, посіла 6 місце на Європейській першості. Той відбір особисто для мене залишився в пам'яті непростою травмою, яка досі іноді нагадує про себе, і, що набагато важливіше, – гордістю за характер нашої команди!
– Чи є бажання зіграти зі збірною України на Олімпіаді-2028?
– Звісно. Думаю, Олімпійські ігри є мрією для кожного спортсмена з амбіціями. Я вірю, що нашій національній команді під силу відібратися на цей турнір і, звичайно, була б щаслива стати частиною олімпійської збірної.
– Загалом на клубному рівні, які у вас амбіції і чого хочете досягти?
– Якщо говорити про найближчу мету на клубному рівні, то я хотіла б трохи змінити вектор розвитку і спробувати свої сили в сильному чемпіонаті закордоном, поєднавши це з закінченням навчання. Для мого амплуа, на жаль, підписати контракт з клубом у більшості чемпіонатів високого рівня дуже важко, тому що за умови ліміту на легіонерів перевага надається іноземкам-нападникам та звʼязуючим, і лише в останню чергу місце легіонера віддають ліберо. При цьому я не хотіла б їхати закордон без перспективи на розвиток, а просто заради того, щоб поставити галочку у своєму резюме. Тому сподіваюся, що у потрібний момент вдасться правильно розставити собі пріоритети і зробити правильний вибір щодо подальшого розвитку кар'єри.
– Які світові ліги вам подобаються та чому?
– Буду доволі банальна у цьому питанні. Моє серце віддано італійському чемпіонату. Ще подобається, звісно, турецька ліга. За рівнем гри та видовищності чемпіонатам інших країн конкурувати з цими двома ох як непросто.
Як не дивно, але подобається іноді спостерігати за іграми американського студентського чемпіонату. З недавнього часу в США з'явилися і професійні волейбольні ліги, які досить швидко розвиваються і досить глядабельні. Ну а з погляду вміння підігріти інтерес глядача американські ліги попереду всієї планети у багатьох видах спорту. Якщо бути відвертою, захоплююся їхнім умінням перетворювати спортивні події на шоу і вважаю, що нам потрібно брати з них приклад щодо популяризації спортивних ліг!
– Чим позиція ліберо унікальна? Ви свого роду вільний художник на майданчику?
– Для любителів футболу можна провести аналогію із воротарем. Ліберо, як і воротар, не може принести команді очко, а може лише спробувати завадити зробити це супернику.
Наше амплуа досить складне з психологічної точки зору. У гравців інших позицій, наприклад, є шанс ментально повернутися в гру після помилки за рахунок вдалих дій в атаці, на блоці або на подачі. А наш ігровий функціонал є досить обмеженим і, відповідно, не так багато дій, де можна знайти позитив.
При цьому я вважаю, що серед недооцінених, але вкрай важливих якостей гарного ліберо — вміння створювати та підтримувати правильний клімат у колективі. Ми повинні запалювати партнерів за командою і бути свого роду альтруїстами, які радіють за вдалі дії партнерів по команді чи не більше, ніж за свої.
– Які у вас захоплення?
– Насправді досить різноманітні. Чимало часу, звичайно, йде на навчання. А ще подобається читати та фотографувати, обожнюю подорожувати. А фотографувати десь у подорожі – моє улюблене комбо посміхається). Мої друзі вже звикли чекати, поки я сфотографую гарний пейзаж, яскравий захід сонця або просто якийсь естетичний для мене кущ. Весь час обіцяю собі почати нарешті активніше вести інстаграм і ділитися тим, що є у фотоплівці, але поки що це виходить зовсім епізодично.
Коли вільного часу справді багато, можу приготувати щось смачненьке. А ще отримую задоволення від якихось незвичайних для мого звичного життя занять – у відпустці спокійно можу сходити на бокс чи на танці, піти на картинг, йогу чи в тир, спробувати якийсь зовсім новий для себе вид спорту.
Ну і насправді, рідко коли розлучаюсь із волейболом хоч у якомусь його вигляді.
– В інстаграмі є відео, на якому ви пишете картини! Подобається вам займатися живописом? Може, тому ви і ліберо? Тому що малювати вам також подобається.
– Не можу сказати, що роблю це часто, але іноді виникає спонтанне бажання помалювати. І оскільки зі зміною команди змінюється і місце проживання, я, як правило, не беру нічого для малювання із собою і доводиться купувати все необхідне заново. Тому дуже сумно, що найчастіше після однієї-двох картин це бажання так само спонтанно пропадає (сміється). А взагалі-то так, гра ліберо — це теж своєрідна творчість, бо малюнок гри на більш-менш високому рівні рідко на 100% піддається стандартним схемам.
– Також вам подобається мандрувати? На даний момент які ваші улюблені місця?
– Дуже люблю море. Звук хвиль дарує мені спокій та відчуття, не побоюсь цього слова, щастя.
Якщо говорити про країни, то подобається Італія з її гарною архітектурою. А ще – узбережжя Хорватії: обожнюю поєднання зелені та лазурового кольору місцевого моря. З європейських міст запам'яталася Барселона – її архітектура справді відрізняється від інших популярних мегаполісів.
– Де ще бажаєте побувати?
– У моєму тревел-вішлісті давно оселилося Амальфітанське узбережжя. Хотілося б побувати на Сардинії та в Доломітах. А також цікаво скласти свою думку про Америку.
– Яка музика, фільми та книги вас мотивують на тренування та матчі?
– Тут, напевно, все стандартно. У тренажерному залі або перед грою можу послухати легкий рок, хіп-хоп. Хоча, може бути й щось зовсім спокійне — якщо чесно, в моєму плейлисті можна знайти практично будь-що.
Книжки здебільшого читаю художні. З опосередковано чи безпосередньо пов'язаних зі спортом на думку спадають «Ведмежий кут» та «Брітт-Марі була тут» Бакмана, «Лисяча нора» Сакавич (але її читала досить давно), «Безжальні. Від доброго до нестримного» Гровера.
У кінематографі я також навряд чи відкрию вам щось нове. «Малишка на мільйон», «Тренер Картер», «The miracle season». А ще подобається дивитися та читати інтерв'ю класних спортсменів та дізнаватися, через що в кар'єрі вдалося пройти їм.
Але, якщо чесно, додаткова мотивація мені рідко потрібна. Хоч би як це не звучало, але я надто люблю волейбол та смак перемоги в ньому, тому в мотивації ззовні, як правило, потреби немає ніякої.
– Який ваш девіз?
– Їх кілька. Один – фраза, як не дивно, з рекламного ролика. Так-так. З рекламного ролика всім нам відомого бренду Nike. Раджу, до речі, це коротке відео для перегляду. «They wanna call you crazy? Fine. Show them what crazy can do».
Другий – зовсім з іншої опери. Це слова Бальзака «Щоб дійти до мети, треба йти». Як би смішно й просто ця цитата не звучала, але іноді ми забуваємо, що просто мріяти недостатньо – для досягнення мети потрібно докладати зусиль.
Є ще один. Але його залишимо секретним, відомим лише близькому колу:)
– У якому виді спорту зуміли б собі реалізувати?
– Досі невелика частинка моєї душі віддана великому тенісу. Цікаво, чи вийшло б щось, якби я продовжила їм займатися. А загалом, мені до душі багато ігрових видів спорту.
