Валентина Чекалова мусила виїхати із прикордонного Миропілля, коли село почали обстрілювати. Вдома не була майже рік. Її односелиця — також волонтерка – Людмила Обод, додому навідується, бо, каже, важко без рідної хати. Історії жінок, які переживаючи війну, допомагають іншим – далі у матеріалі Суспільного.
Людмила Обод
Волонтерка Людмила Обод до повномасштабної війни жила в Миропіллі, з початком вторгнення жінці довелось переїхати з прикордоння у Суми – тут, говорить, вона знайшла себе у волонтерстві:
“Їжджу, заглядую, що там, як там. В мене ж-то серце болить, додому хочеться, немає нічого кращого, ніж рідна домівка. Все переживемо, все втерпимо, але будемо жити у вільній Україні”.
Волонтери плетуть сітки для військових
Поруч із Людмилою працює її односелиця Валентина. Вона також переселенка.
“Я – мати-героїня. У мене шестеро дітей, п’ятеро онуків і одна правнучка. Я щаслива. Бува, захворію… а так – кожного дня я у волонтерському. В мене два племінники там”, — розповіла Валентина Чекалова.
Валентина Чекалова
Окрім племінників, розповідає Валентина, з її родини воюють син, зять та онук двоюрідної сестри: “Нам опускати руки не можна. Вдома не була із грудня. Залишилися три хати. Душа болить і не знаємо, що буде”.
Маскувальні сітки готові до відправки
Маскувальну сітку, яку плете Валентина з іншими волонтерками, планують відправити в один з підрозділів, що нині перебуває на лиманському напрямку, говорить волонтерка Тетяна Ягодіна. Її, додає, військові замовляли завчасно.
Тетяна Ягодіна
“Зимові сітки це в нас замовлення на тоді, коли випаде сніг. А тоді авралом все починається. Ми цього року осінь бистріше закрили, хоча понад сто сіток було”, — додала жінка.
Плетуть в кілька рук – волонтерки, говорять, збираються щодня, і військовим допомогти і про життя побалакати. Місце ж, де працюють, називають “вуликом”.
Волонтери починають плести нову маскувальну сітку
“Бджілки” наші, які сплели кілометри, кілометри і ще раз кілометри маскувальних сіток. Це кожного дня, крім неділі, у нас така робота”, — розповіла Тетяна Ягодіна.
Робочих рук завжди не вистачає, говорить Тетяна Ягодіна. Волонтерка Лариса Помазан додає: попри це, на зиму військовим, окрім сіток, готують в’язані речі, сухпайки, горіхи, сухофрукти, а також сушені скибочки м’яса зі спеціями – їх також приготували для військових.
Сухпайки для військових
“Ми вакумуємо це все. Хлопці кажуть – найпоживніше й найсмачніше, що може бути. Там, де немає чого їсти, і багато з собою нічого не візьмеш – оце сухпай”, — ділиться пані Тетяна.
Прапор України з подяками від військових
Злаки, сухе молоко, родзинки вже розфасовані по порціях і чекають на відправку. Сировину, каже Тетяна, присилають містяни. А військові, додає, на прапорі, що висить на одній зі стін, залишають волонтерам слова подяки:
“Пишуть: «мирного неба», «дякуємо». Для нас це настільки важливо, тепло! Це те, для чого ми працюємо”.
