8 жовтня Роменська громада з глибоким сумом у серці попрощалася із воїном 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних сил України Костянтином Петровичем БАБЕНКОМ, який залишив цей світ у розквіті сил, маючи плани на життя після Перемоги!
Прихиливши коліна з квітами в руках, рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та мешканці громади зустріли живим коридором військовослужбовця.
Духовенство спільно з присутніми помолились за вічний спочинок душі воїна, який віддав життя за Україну, за її незалежність та територіальну цілісність.
Останній шлях Захисника був скроплений сльозами та живими квітами, як символом скорботи та вічності…
Проводжаючи бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі свого земляка.
Під скорботні звуки духового оркестру Роменська громада провела загиблого Воїна до місця останнього спочинку.
Костянтин Петрович БАБЕНКО народився 9 лютого 1977 року в місті Ромни.
Навчався в Роменській школі № 10. Після закінчення 9 класів вступив до Недригайлівського ВПУ, де отримав спеціальність тракториста та газозварювальника.
Коли Костянтину виповнилося 18 років, він розпочав строкову службу у військовій частині «Десна». За роки несення служби Костянтин Петрович неодноразово відзначався командуванням як дисциплінований, відповідальний та трудолюбивий боєць. Його відданість справі та невтомна праця завжди були прикладом для інших.
Після завершення служби в армії Костянтин Петрович не цурався жодної роботи. Він був людиною, яка завжди прагнула бути корисною та не боялася важкої праці. Чоловік працював за різними спеціальностями в м. Київ. Згодом повернувся на Батьківщину до м. Ромни, де працював в компаніях “Охтирканафтогаз”, “Полтаванафтогаз”, “Укрнафта” та “Слобожанська будівельна кераміка”. Його працьовитість і відповідальність були відомі всім, хто мав нагоду з ним справу, адже Костянтин був людиною і слова і діла.
Найбільше в житті Костянтин БАБЕНКО любив ремонтувати техніку. Його золоті руки повертали до життя те, що здавалося вже непридатним для використання. Він завжди знаходив підхід до будь-якої техніки, розуміючи її до найменших деталей. Ремонт став його справжньою пристрастю, і кожен, хто звертався до нього за допомогою, знав, що отримує професійну та якісну допомогу.
Окрім цього, Костянтин захоплювався роботою з деревом. Його вироби, створені з любов’ю та терпінням, завжди вражали своєю майстерністю. Він міг з простого шматка дерева зробити справжні витвори мистецтва, які радували око та гріли душу. Це хобі приносило йому спокій і натхнення, було його способом відновити сили після важких робочих днів.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Костянтин Петрович БАБЕНКО не міг залишатися осторонь. Кілька разів він звертався до військкомату, бажаючи стати на захист своєї країни, але йому відмовляли. Незважаючи на це, його рішучість не зникала.
І вже 29 вересня 2022 року Костянтина мобілізували, і він без вагань став у ряди захисників. Костянтин БАБЕНКО захищав Україну у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Протягом служби Костянтин пройшов через найстрашніші точки війни, де кожен день був випробуванням на витривалість і мужність. Це найзапекліші Донецький та Харківський напрямки. Чоловік завжди залишався вірним своєму обов’язку, не зважаючи на небезпеку та важкі умови. Його сила духу і стійкість були прикладом для інших бійців, а його внесок у захист Батьківщини назавжди в пам’яті нашого народу.
Останнім часом Костянтин БАБЕНКО часто виходив на бойові позиції, сміливо виконуючи свої обов’язки. Попри небезпеку, він ніколи не скаржився. Його рішучість і внутрішня сила підтримували його навіть у найважчих моментах. Для своїх товаришів він був прикладом незламності та витримки. Костянтин мав позивний КЕЦЕ (коротко від Костянтин).
З матір’ю та двома доньками Костянтин мав особливо теплі, близькі стосунки. Він завжди знаходив час, щоб підтримати їх, турбуючись про їхній добробут постійно говорив рідним: «У мене все добре, дуже хочу всіх обійняти!»
Його любов до родини була безмежною, і, попри суворі умови війни, він завжди допомагав і підтримував свої рідних і близьких, навіть коли був далеко.
Костянтин БАБЕНКО – як і багато інших чоловіків залишив свій дім, сім’ю та роботу, щоб боротися за свободу і незалежність України. Але його найбільша мрія — не лише перемога на полі бою, а й повернення додому до своїх люблячих доньок матері та рідних, на жаль, вже не здійсниться…
30 вересня 2024 року Костянтин БАБЕНКО приїхав додому у довгоочікувану відпустку, але не судилося йому повернутися до побратимів на поле бою…
4 жовтня 2024 наш земляк, водій господарчого відділення ремонтно-відновлювального батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ молодший сержант Костянтин Петрович БАБЕНКО помер від серцевої недостатності у лікарні. Він ніколи не скаржився на здоров’я, нікому, але серце мужнього воїна не витримало…
Українському захиснику навіки 47…
Без люблячого сина залишилася мати… Без брата – брат… Без турботливого батька — доньки, повідомили в мерії Ромен.
Мужній воїн, патріот країни Костянтин БАБЕНКО планував жити, захищати Батьківщину та сміливо йти до Перемоги!
Щирі співчуття близьким загиблого захисника…
Герої не вмирають!
