Хотів залишатися осторонь фейсбук-полеміки щодо інтервʼю пана Андрія Баумейстера Медузі
Зміст
Визнаю, що я взагалі нічого не читав і не дивився з нього до цього, а от інтервʼю перечитав двічі. Але навіть після цього не хотів полемізувати. Та ось писав свою доповідь для Геттінгенського університету і вирішив озвучити деякі тези з неї, які корелюються з дискусією щодо тез пана Баумейстера.
Не буду довго зупинятися на разючих логічних суперечностях його думки, коли він, наприклад, закликає не малювати спрощену чорно-білу картину світу, але саме у таких тонах зображує Україну, представляючи її безпорадною, тотально корумпованою диктатурою. Або ж ламентує зменшення української субʼєктності внаслідок тієї самої гіпотетичної диктатури та зменшення креативного класу, але при цьому закликає “великих гравців” до більшої активності, що автоматично означає маргіналізацію української субʼєктності. При цьому субʼєктність українського громадянського суспільства, яка витікає з Майдану, його, здається, не влаштовує, хоча саме вона є головним запобіжником диктатури.
Найгірше ж, що він ставить нас перед фальшивою дилемою. З одного боку, це комплекс української ідентичності, який для нього затісний. А з іншого, це комплекс російської ідентичності, який ширший, хоч і не без проблем, і є начебто спасінням від української герметичності.
Читайте також: Росія прагне занурити світ у непередбачуваний час
Пан Баумейстер фактично йде в прийми до дискурсу, розвиток якого я зараз спостерігаю серед значної кількості росіян, налаштованих проти війни. Якщо на початку війни вони намагалися відповісти для себе на питання: які проблеми були в нашому культурному коді, які призвели до війни, то тепер вони більше переймаються тим, як спасти та законсервувати залишки цього коду.
Також, на відміну від більшості українців, які шукають для себе тисячу причин продовжувати боротьбу, “хороші росіяни та білоруси” шукають тисячі причин її не продовжувати. Пан Баумейстер додає до цього переліку тисяча першу і другу причини, а також по суті виступає проксі-агентом російських дискурсів, які намагаються себе врятувати.
Якісь речі “хороші росіяни” (не всі — деякі з них не піддаються на ці спокуси) все ще не наважуються сказати, але замість них цю роботу роблять пан Баумейстер та пан Арестович. Причому особливої філософської креативності в цьому я не бачу.
В інтервʼю є посилання на Арістотеля, але йому б більше пасували посилання на тих афінських демагогів, які переконували демос капітулювати перед персами.
Читайте також: Балада про не чорно-білий світ
Який вихід з цієї фальшивої дилеми? Комплекс російської ідентичності та її міфологеми стали рушійною силою війни, яка руйнує життя українців. Тому ми отримали повне право долучитися до участі у формуванні нової російської ідентичності, потреба в якій очевидна. Також очевидно, що зусиль лише росіян, навіть налаштованих проти Путіна і війни, недостатньо – вони не можуть вийти з кола тих парадигм, які призвели до війни. А українці, подібні до пана Баумейстера, лише заохочують їх ходити по цьому колу.
Висновок такий: нам, українцям, варто не лише займатися власною ідентичністю, зациклюючись на ній, і тут пан Баумейстер має рацію, але, заради власної ж безпеки, слід долучатися до ревізії російської ідентичності. Не намагаючись законсервувати її рештки, а креативно переосмислюючи. У цьому, до речі, послуга пана Баумейстера була б помічною, якби він не вирішив пасивно рухатися у фарватері чужих дискурсів.
Джерело
Про автора. Кирило Говорун, доктор філософських наук за спеціальністю “Богослов’я”, професор університету Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі, директор Екуменічного інституту Гаффінгтон
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
