історія України
Сьогодні, 17 березня, у 1847 році народився Федір Кіндратович Вовк – видатний український антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч, один із засновників сучасної української антропологічної та етнографічної науки
Зміст
Він відомий тим, що перший науково обґрунтував, що українці є окремим слов’янським народом, а не “гілкою” інших націй.Тому в українській антропології Федір Вовк посідає таке ж місце, як Михайло Грушевський в українській історіографії. Більше про науковця розповість Еспресо.
Ранні роки та формування вченого в контексті епохи
Київська “стара” громада разом зі студентською, 1874 р., фото: Вікіпедія
Федір Вовк народився в середині ХІХ століття у селі Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії в родині з козацькими коренями. Його батько був відставним офіцером, учителем і економом у поміщицьких маєтках, мати походила з білоруської шляхти. Дитинство пройшло в атмосфері українського села, де панували народні традиції, пісні та звичаї.
Після закінчення Ніжинської гімназії у 1865 році юнак вступив до Новоросійського університету в Одесі, а згодом перевівся на фізико-математичний (природничий) факультет Київського університету святого Володимира, який завершив 1871 року. Він вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію та анатомічну антропологію.
У студентські роки Вовк активно включився в українське громадське життя. Він став членом Київської громади – ключового осередку українського національного відродження 1860–1870-х років. Саме тоді, під впливом ідей Тараса Шевченка, В. Антоновича, М. Драгоманова та інших, почав збирати етнографічні та фольклорні матеріали. У 1874–1876 роках брав участь в археологічних експедиціях разом з Антоновичем у Київській та Волинській губерніях.
Через активну українофільську діяльність (зокрема спробу організувати підпільну друкарню для видання забороненої літератури) царська влада почала переслідування молодого науковця. Тому у 1879 році Вовк змушений був емігрувати. Спочатку жив у Швейцарії (Женева), а з 1887 року оселився в Парижі – тоді одному з провідних центрів антропології та етнографії Європи.
У Парижі Вовк навчався в Сорбонні та Антропологічній школі, 1900 року захистив докторську дисертацію “Скелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах”, отримав премію Годара. Він викладав у Російській вищій школі суспільних наук (що базувалася у Парижі), брав участь у Всесвітній виставці 1900 року, де організував археологічний відділ. Саме у Франції паризьке антропологічне товариство доручило йому дослідження антропологічних ознак українського народу, про якого він ніколи не забував і прагнув науково спростувати хибні імперські уявлення росіян про “малоросів”.
Після революції 1905 року Вовк отримав дозвіл повернутися до Російської імперії. Оселився в Санкт-Петербурзі, де став хранителем (куратором) етнографічного відділу Російського музею імператора Олександра III (нині Російський етнографічний музей). Він викладав антропологію, етнографію та доісторичну археологію в університеті, зібрав величезні колекції українського матеріалу.
Наукове значення: доведення окремішності українського народу
Викладачі та студенти Наукових курсів українознавства у Львові, 1904 р., фото: Вікіпедія
Федір Вовк зробив фундаментальний внесок в українську антропологію, етнографію та археологію. Він став першим, хто на науковому рівні – на основі тисяч антропометричних вимірів, порівнянь черепів, зросту, пропорцій тіла та етнографічних даних – довів, що українці становлять окремий слов’янський народ з власним домінуючим антропологічним типом (який він називав “українським” або “центральноукраїнським”).
У ключових працях “Антропологічні особливості українського народу” та “Етнографічні особливості українського народу” (обидві 1916 року, увійшли до збірки “Український народ в його минулому і сучасному”) Вовк спростував імперські теорії про “єдиний руський народ” чи “три гілки одного племені”. Він показав морфологічну спорідненість українців переважно з південними та західними слов’янами, а не з росіянами чи поляками в тому ступені, як стверджувала офіційна наука. Українці вирізнялися високим зростом (завдяки довгим ногам), специфічними пропорціями, оригінальними етнографічними рисами (весільні обряди, орнаменти, побут).
Він стверджував про кардинальні відмінності українців від росіян, водночас підкреслюючи численні спільні риси українців з цивілізованими європейськими народами. Завдяки його працям з порівняльної етнографії (новому на той час європейському методу систематизації та класифікації етнографічних даних) українська етнографічна й археологічна науки досягли рівня найрозвиненіших європейських народознавчих дисциплін кінця XIX – початку XX століття.
До речі, в археології Вовк – першовідкривач Мізинської палеолітичної стоянки (1908–1913 роки розкопок на Чернігівщині). Він виявив унікальні витвори мистецтва кам’яного віку (фігурки з бивня мамонта, орнаментовані предмети), що стали світовими шедеврами пізнього палеоліту. За це дослідження отримав міжнародну премію Кана (1912) та представив доповідь на конгресі в Женеві.
За масштабом внеску Вовка можна порівняти з Михайлом Грушевським. Грушевський відомий широкому загалу завдяки “Історії України-Руси” та політичній діяльності, тоді як Вовка знають переважно фахівці. Водночас вони співпрацювали: листувалися, разом працювали над виданнями (зокрема двотомником “Український народ в його минулому і сучасному”), Вовк публікувався в проєктах НТШ у Львові (де був дійсним членом з 1899 року, головою Етнографічної комісії).
Громадська діяльність та останні роки
Федір Вовк в останні роки життя, фото: Вікіпедія
Громадська діяльність Вовка була нерозривно пов’язана з українським національним рухом. Він видавав твори Шевченка за кордоном, співпрацював з Іваном Франком (разом редагували “Матеріали до українсько-руської етнології”), популяризував українську культуру в Європі, брав участь в організації українського політичного клубу в Петербурзі.
Останні роки припали на революційний період. Після Лютневої революції 1917 року Вовк активно працював у Петрограді. 29 жовтня 1917 року Вчена рада Київського університету обрала його завідувачем кафедри географії та етнографії. У червні 1918 року він виїхав з Петрограда до Києва, але в дорозі (у Жлобині, нині Білорусь) захворів, ймовірно, на “іспанку” (пандемію грипу 1918–1919 років) і отримав запалення легенів.
Федір Вовк помер 29 червня 1918 року на 72-му році життя. Похований у Жлобині. Його смерть стала трагічною втратою для української науки саме в момент, коли Україна виборювала незалежність у революційні часи і найбільше потребувала таких авторитетних учених.
фото: Вікіпедія
За своє життя Федір Вовк залишив понад 200 наукових праць, його колекції та ідеї досі є основою багатьох досліджень. Він довів науково те, що українці – не якісь там “малороси”, а окремий народ з глибоким корінням і унікальною ідентичністю.
Читайте також: Президент у рясі. Як у прагненні розвинути культуру отець Августин Волошин став очільником української держави на Закарпатті
