Дитинство 12-річної Надії Суржикової проходить у рідному селі Мазівка Конотопського району. Вона навчається у шостому класі Новослобідського ліцею, відмінно вчиться, бере участь у конкурсах і шкільних заходах, розповіли у Сумськый ОВА.
Попри воєнне сьогодення, дівчинка продовжує робити те, що любить: грати на фортепіано, співати, писати вірші, створювати щось власноруч. Їй подобається не просто дивитися на красиві речі, а самій створювати їх – щоб у кожній роботі лишалася частинка її фантазії та характеру.
Потреба творити поступово привела Надію до музики. Одного разу родині подарували фортепіано, тоді дівчинка вперше торкнулася клавіш і зрозуміла, що хоче займатися саме цим. Через музику Надія отримала можливість говорити про те, що відчуває. Сьогодні поруч із підручниками в її рюкзаку лежать нотні зошити, а за кожним новим твором стоять десятки годин репетицій, наполегливість і постійна робота над собою. Музика стала способом знаходити спокій тоді, коли навколо його особливо бракує.
«Після складного дня чи тривог я сідаю за фортепіано і ніби весь світ навколо зупиняється. Коли граю, мені стає спокійніше, думки поступово впорядковуються і я знаходжу внутрішній баланс», – ділиться дівчинка.
Творчість Надії не обмежується музикою. Вона пише вірші, знаходячи сюжети для них у власних переживаннях, у думках, у тому, що помічає навколо. Іноді достатньо сильної емоції чи випадкової деталі, щоб захотілося записати кілька рядків. Саме так звичайні моменти перетворюються на вірші.
Її творчість уже не раз отримувала визнання. За плечима Надії – участь у міжнародних, всеукраїнських та регіональних конкурсах. Вона не раз здобувала призові місця, отримувала дипломи та нагороди, зокрема на конкурсах «Творчі генії сучасності», «Творці щастя», «Талановиті! Наполегливі! Успішні!», «Шлях до зірок», «Великодній вернісаж талантів», «Поклик серця» та «Українська мрія».
Попри всі досягнення, Надія не перестає мріяти і ставити нові цілі. Вона хоче потрапити на Дитяче Євробачення та представити Україну на великій сцені.
Та є ще одна мрія, яка для неї набагато важливіша за будь-який конкурс, – мир. Дівчинка, як і всі українські діти й дорослі, чекає на закінчення війни та мирне небо. Щоб у її дитячих спогадах знову панував спокій, а не тривога. Щоб вона могла без остраху милуватися природою рідного краю, займатися музикою, писати вірші – і просто залишатися дитиною.
Надійка – одна з тих дітей, які навіть у найтемніші часи несуть своє світло. І саме в цьому особлива сила дітей, які ростуть під час війни. Попри тривоги, небезпеку, вони продовжують мріяти, вчитися й відкривати для себе світ. Їхнє дитинство не таке, яким мало б бути, але вони не дозволяють війні забрати в них здатність радіти, творити й розвиватися.
