Синьо-жовта волейбольна команда завершила сезон збірних 2026 року Підпишіться на новини Sport.ua Жіноча збірна України завершила виступи на чемпіонаті Європи з волейболу, посівши підсумкове 19-те місце. І нехай цей результат був закономірним після фіаско на старті змагань, усе ж не сказати, що синьо-жовті не заслужили пройти далі чи показали себе слабкою командою. Про те, як пройшов Євроволей для України, чого можна було досягти кращого результату та усе головне – у цьому матеріалі. Команда мала розпочинати континентальний чемпіонат із протистоянь із командами, які були вкрай близькими за рівнем до українок. Греція та Болгарія – команди, які хоч і явно не входять до числа фаворитів чи тих, кого перш за все починаєш остерігатися, як Сербію з тієї ж групи України, але все ж мають у своєму складі класних гравчинь, які можуть піднести суперницям сюрпризи. Українки розгромно програли Болгарії всуху. Хоча в першій партії впевнено вели 20:15, а далі усе було наслідком тієї поразки. Проти Греції ситуація була в якомусь сенсі подібна: ведучи 2:1 за партіями, програли 2:3. І там, і там були і шанси, і чіткі можливості перемогти, але скористатися ними не вийшло. В підсумку, як зазначила екскапітанка збірної Надія Кодола в коментарі Sport.ua, команді не вистачило характеру. І, звісно, крім окремих ігрових елементів, про які буде сказано згодом, із цим важко не погодитися. І «не вистачило характеру» – це не значить, що команда не хотіла перемагати. Звісно, хотіли виходити з групи, обігрувати суперниць, і цілком могли це зробити, адже для цього вони старалися пів року у збірній. Але цього робити не вийшло. У команди були свої відрізки, чимало своїх сильних сторін, але скористатися ними не змогла. Десь проявлялася класична в цьому сезоні проблема команди – після серії вдалих дій команда допускала неочікувані та прикрі помилки. Десь, коли суперниці відігравали серію очок, ні гравчині, ні тренер не могли повернути команду в ігровий ритм. Поразки проти Греції та Болгарії були не на класі, а на характері. І тут згадуються слова Василя Тупчія, коли команда намагалася вийти у плей-оф Ліги націй і через фіаско на старті третього тижня очікувала результатів матчів суперників, щоб знати, чи вийдуть далі. Тоді Тупчій сказав: «Такі ми, українці: спочатку створюємо собі проблеми, а потім намагаємося їх вирішити».
Після цього команда потрапила у вкрай складне становище. Треба було вигравати два з трьох матчів і сподіватися, що Болгарія здобуде бодай на одну поразку менше і при цьому не набере очок за тай-брейки. І здавалося б, що все не так просто, однак на обидві команди ще очікували матчі з Австрією, головним аутсайдером групи. І не було сумніву, що і Болгарія, і Україна здобудуть цю перемогу.
Однак тоді виходило, що синьо-жовтим необхідно обіграти бодай одну збірну із пари Чехія та Сербія, що на фоні попередніх невдач виглядало як дуже примарна перспектива.
І хоча Австрію Україна розбила без проблем – 3:0, здолати фавориток не вдалося, попри значно вищий рівень гри, ніж був показаний у перших матчах. Команда знайшла свою гру, але зробила це запізно.
Головною проблемою команди стала реалізація атак. Але причин для цього було одразу кілька.
Насамперед – якість атак із другої та четвертої зон. Пайп, тобто атака з другої лінії, взагалі використовувався вкрай рідко, через що суперницям було простіше читати гру та формувати блок.
Усе це доповнювала нестабільність прийому. За відсутності Кристини Немцевої команді часто не вистачало надійності на першій лінії, а неякісний прийом одразу обмежував можливості зв'язуючої та робив атаку більш передбачуваною, або ж змушував робити високі передачі.
Додатковою проблемою стала позиція діагональної. Вікторія Даньчак та Анна Артишук по черзі отримували свої шанси, але жодна з них стабільно не демонструвала того рівня, якого команда потребувала. А оскільки на майданчику одночасно може бути лише одна діагональна, знайти вихід із цієї ситуації було непросто.
Не варто забувати й про зріст догравальниць. Олександра Міленко за своїх 180 см була однією з найкращих в атаці та на прийомі, але протистояти блокуючим, які на голову вищі, їй об'єктивно складно. Валерія Нудьга – 183 см, Юлія Димар – 182 см, Марта Федик – 180 см, Андріана Павлик – 178 см.
Усі вищезгадані проблеми впираються не лише в якість гри волейболісток, а й у те, як використовувався наявний ресурс. Якуб Глушак торік фактично сформував кістяк команди. У 2025 це дозволило виграти Євролігу, але цього року у протистоянні з сильнішими командами Ліги націй зробило гру команди більш прогнозованою та водночас вимотало гравчинь.
А враховуючи, що матчів стало більше, а тренер фактично використовував один склад, це однозначно відіграло свою роль. Хоча варіанти для повноцінної ротації на кожній позиції, окрім пасуючої, були.
Як би там не було, усе це вже історія. Команда завершила свої виступи цього року у збірній, вилетівши на груповому етапі Євро. Проте чому, хто і як зіграв – уже всі команди, схоже, визначили.
Результату на Євро досягти не вдалося – вийти з групи команда не змогла. Як результат – 19-те місце, яке стало найгіршим результатом команди за весь час виступів на чемпіонатах Європи, якщо враховувати ті сезони, коли команда брала участь у фінальному турнірі.
Усі гравчині тепер відправляться відпочивати та готуватися до сезону у своїх клубах. Де, до речі, значна більшість українок підвищилася у класі.
Залишається подякувати дівчатам за старання цього року та сподіватися, що наступного сезону команда повернеться значно сильнішою!
