Найкраща зв’язуюча Ліги націй з волейболу дала велике інтерв’ю Sport.ua 4 Comments Підпишіться на новини Sport.ua Вона була головною зіркою жіночої збірної України з волейболу у ході першої в нашій історії Ліги націй. Більше того, за підсумками першого етапу Дарина Шаргородська за статистичними показниками стала найкращою пасуючою турніру. І це індивідуальне досягнення – одне з багатьох , здобутих волейболісткою протягом останніх років. Ця колекція вражає: найкраща зв’язуюча Кубка України-2023/24, найкраща зв’язуюча двох попередніх чемпіонатів Казахстану, клубного чемпіонату Азії і Суперкубка Казахстану-2024, MVP Золотої Євроліги-2025. Найприємніше, що майже всі ці досягнення підкріплені командними титулами. А ще Шаргородська визнана найкращою волейболісткою України 2025 року за підсумками опитування, яке спільно проводили Федерація волейболу України і видання Sport.ua. Нині Дарина є нашою гостею. В цьому інтерв’ю вона розповіла про особливості виступів у Казахстані, поділилася очікуваннями від переходу у французькі «Канни», відповіла критикам і розказала, як любить відпочивати. А значна частина нашої розмови була присвячена враженням від дебюту збірної України в Лізі націй. – Звісно, хотілося б виступити в Лізі націй краще і ми були на це спроможні, – бере слово Дарина. – Попри те вважаю, що відіграли ми, залишившись у турнірі на наступний рік, непогано. У нас молода команда, для нас це були перші настільки складні змагання. Ми показали гарний рівень. Особливо в останній грі проти бельгійок у нас все йшло, як по маслу. – Якщо торік за нашою командою ще спостерігалося таке явище, як втрата концентрації, що іноді впливало на результати матчів, то цьогоріч всі дівчата виглядали зібраними від початку зустрічей і до їх завершення. Статус турніру вплинув на налаштування? – Зізнайтеся, перед стартом у Лізі націй був мандраж? Адже більшість з наших дівчат не звикли грати в таких великих залах і з такими суперницями…
– Так, бо ми розуміли, що це трохи інший рівень у порівнянні з Золотою Євролігою. Один-дві м’ячі в Лізі націй здатні кардинально вплинути на хід партії чи матчу загалом. Тому ми концентрувалися на тому, щоб робити якомога менше помилок. Навіть якщо щось не виходило, прагнули вийти з важкого становища максимально швидко.
– Хвилювання було, але не назвала б це великим мандражем. Нехай і не дуже часто, але ми вже грали у великих залах. Скажімо, торік, на чемпіонаті світу. Ми не боялися суперниць, а відчували більшу відповідальність. А ще прагнули показати себе на рівні найкращих команд світу.
– Які суперниці вразили найбільше?
– Конкретно не виділятиму нікого. Скажу так: високоякісною грою, швидкістю, злагодженістю дій вразив кожен з наших суперників. Відзначу те, наскільки доречними були рішення кожної з команд. Приміром, хто не здатен брати силою, опирався на тактику. Мені було цікаво спостерігати абсолютно за всіма командами, які брали участь у цьогорічній Лізі націй. Нам було складно в суперництві з тими ж Китаєм, Італією, США та іншими командами ще й тому, що вони на такому рівні грають постійно. Це впливає не лише на якість гри, а й на вміння швидко виходити з важких ситуацій.
– Для вас особисто це був ідеальний турнір?
– Звісно, круто стати найкращою зв’язуючою Ліги націй. Неймовірно, що граєш у такому турнірі вперше і відразу маєш найкращу статистику. Проте завжди прагну вдосконалюватися і аналізую, що в окремих ситуаціях, можливо, зіграла б по-іншому. Завжди хочеться бути ще кращою.
– Зі значною частиною нинішніх збірниць ви раніше на регулярній основі виступали в чемпіонатах України і Чехії за «Прометей». З деякими дівчатами, скажімо, зі Світланою Дорсман, у вас як у зв’язуючої було розуміння просто на підсвідомому рівні. Наскільки складно відновлювати ці відчуття нині, коли ви розпорошені по різних клубах?
– Ці відчуття, м’язова пам’ять не губляться. Достатньо одного-двох тренувань, щоб усе згадалося. Просто впливає багато факторів. Коли є ідеальний прийом, ідеальна доводка, розуміння спрацьовує досконало. Але не все в іграх, особливо з досвідченішими суперницями, складається гладко.
– Виступ нашої команди в Лізі націй супроводжувався просто шквальною критикою в соцмережах. Діставалося дівчатам, а особливо – головному тренерові Якубові Глушаку. Ця критика впливала на команду?
– Ми все бачили і читали. Але роздумів диванних критиків до уваги не брали. Далекі від волейболу люди не здатні критикувати конструктивно. Розумію, що в людей емоції, що їм хочеться, аби ми завжди перемагали. Якщо поширення цього негативу комусь необхідне, то нехай. На команду це не впливає. Просто читаєш це все і усвідомлюєш, що ті самі події ззовні і всередині команди сприймаються і трактуються абсолютно по-різному.
А про тренера – то окрема історія. Мене дивувало, як люди, котрі взагалі не знають ні самого Якуба, ні методів його роботи, ні того, як він веде гру і ставить тактику, можуть називати його некомпетентним. На мою думку, Глушак, не дивлячись на молодий у порівнянні з більшістю колег вік, вже має чимало досвіду роботи і в чемпіонаті Польщі, і з молодіжними збірними своєї країни, він гарно комунікує з дівчатами. Якуб вміє швидко змінити тактику в ході гри. Якщо торік Глушак ще був обережним, пізнавав команду загалом і кожну волейболістку зокрема, приглядався, хто як реагує на зауваження, то зараз, отримавши потрібну інформацію, він знає, як і з ким потрібно поводитися і як кого стимулювати. Всі дівчата розуміють Якуба і це не могло не позначитися на якості гри.
– З цього сезону менеджеркою збірної України стала її недавній капітан Надія Кодола. Що змінилося з її приходом?
– Багато чого. Надя як ніхто розуміє, що ми відчуваємо після кожної гри. Навіть якщо щось іде на так, вона здатна допомогти і підтримати. Вона завжди поруч з командою – у побуті, на тренуваннях, під час ігор. Коли виникає потреба, Надя завжди іде на зустріч і допомагає. Скажімо, на перших зборах у Румунії в обоймі команди було, здається, 18 дівчат. До заявки на Лігу націй потрапили не всі. З тими дівчатами, які поверталися додому, Надя розмовляла індивідуально, кожну підтримала. Тренерський штаб теж дав зрозуміти, що надалі на цих волейболісток розраховує, що таке рішення прийняте виключно на цю мить, а завтра все може бути по-іншому.
Також Кодола подбала, щоб команда не відчувала труднощів організаційного характеру. Вона сама знає ці тонкощі і робила так, щоб команді було максимально комфортно.
– Кого, з вашої точки зору, бракувало нинішній команді, щоб старт у Лізі націй був ще переконливішим?
– Не хочу виділяти когось конкретно. Ті дівчата, які були в команді, заслужили своє місце. Тренери обрали тих, хто, з їх точки зору, був сильнішим на цю мить. Тому не варто говорити, що не вистачило когось конкретно. Всі дівчата знаходилися в гарній формі. Показово, що майже в кожній грі в нас змінювався склад. Тренерський штаб намагався підготувати потрібних гравчинь до кожної окремо взятої гри. Так, у когось може щось не скластися, тому добре, що маємо майже на кожну позицію рівноцінні заміни.
– Зізнаюся, розраховував почути у вашій відповіді згадку про Христину Нємцеву, багаторічну ліберо збірної, яка цей міжнародний сезон вирішила пропустити.
– Так, без Христини незвично, бо вона в команді дуже довго, має багато досвіду. Втім, не сказала б, що наші нинішні ліберо Аліка Луценко та Аріна Бойко не впоралися. Кріс грала за рахунок досвіду і відчуттів. Можливо, Аліці та Аріні цих рис ще бракує, але вони отримали гарний досвід і з часом мають отримати ту впевненість у діях, яка притаманна Нємцевій.
– Попереду в збірної України чемпіонат Європи, який стартує 21 серпня і до якого команда вже готується. Часу на відновлення, враховуючи, що перепочинку після клубних сезонів майже не було, достатньо?
– Думаю, так. Відпустка дозволила відновитися як ментально, так і фізично. Сучасний професійний спорт не передбачає тривалих пауз між виступами. Ми не можемо місяць чи два нічого не робити. Ми вже адаптовані до того, щоб повністю відновити сили навіть за тих десять днів, які нам дали. Зібралися на збори з новими силами й енергією, щоб добре підготуватися і рухатися далі.
– Судячи з ваших соцмереж, ви відпочивали на морях.
– Ні, це ще до Ліги націй було (сміється). Зараз у нас був дуже далекий тріп – на машині з Казахстану до Європи.
– Це ж виснажливо.
– Насправді ні. Я від водіння автівки кайфую. Тим паче, що за кермом була не лише я, а й чоловік. У нас вийшла активна відпустка. Ми не просто їхали, а побачили чимало країн, нових краєвидів, чогось красивого і незвичного.
– Чому машиною перебиралися, а не літаком?
– Річ у тім, що торік між Золотою Євролігою і чемпіонатом світу ми з чоловіком перегнали свою автівку з України в Казахстан. Для нашого комфорту. Казахстан – велика країна, доводиться долати великі відстані. Ліпше це робити на власному автомобілі. Тепер відповідно переганяли машину в Європу. Іншого часу не було, але я про це не жалкую.
– Наскільки ви задоволені періодом, проведеним у складі «Жетису»?
– Дуже задоволена. Я знаходилася в класному колективі, в якому почувалася, мов у сім’ї. Тренерський штаб, дівчата – команда була неймовірна. І як підтвердження того – наші результати. Коли команда згуртована, коли почуваєшся комфортно, перемоги завжди будуть.
Також сподобалося в самому Казахстані. Люди там дуже гостинні, багато в чому схожі на нас. Важливо, що не було мовного бар’єру. Окрім того, в Казахстані дуже багато мальовничих місць. Коли мали по два вихідних дні, три-чотири години їхали машиною і опинялися в горах. Там швидко відновлювалася ментально і фізично. Також мене вразило, коли переганяли машину, що в полі зустрічали табуни верблюдів. Це приблизно так, як у нас зустрічаєш овець чи корів. Також здивувалася, що в казахстанців дуже багато страв з конини.
– Як у Казахстані ставляться до України і українців з урахуванням, що наша держава вже п’ятий рік перебуває в стані повномасштабної війни?
– Люди, з якими спілкувалася я, підтримують Україну. Всі дівчата з «Жетису» теж на нашому боці. Більше того, вони слухають українські пісні і навіть знають українську мову. Дуже здивувалася, коли в перший рік моїх виступів за «Жетису» на одному з командних заходів ввімкнули сучасну українську музику. Деякі місцеві дівчата навіть знали на пам’ять повністю тексти пісень. Чи коли пересилала якийсь пост з Instagram українською, казахстанки читали його без перекладу. Може, розуміли не кожне слово, але суть вловлювали безпомилково.
Коли їздила додому, дівчата запитували, чи все в мене добре, чи я в безпеці. Мене постійно запитували, чи все гаразд з батьками. Деякі дівчата, з якими спілкуюся ближче, навіть спілкувалися з моїми татом і мамою.
– Як на мене, після двох років у складі «Жетису» у вашій грі з’явилася така риса як стабільність. Це наслідок співпраці з сербським тренером Марко Ґршічем чи тому, що стаєте досвідченішою?
– Звісно, досвід з’являється, але й два роки праці з Ґршічем наклали великий відбиток. Марко – досвідчений тренер, він багато працював з мною індивідуально, давав мені розкриватися. Він не ставив мене у рамки. Не говорив, що я маю робити в кожному наступному розіграші. Я мала змогу вести гру сама і відповідно розкривалася як зв’язуюча. Якщо щось не виходило, тренер вносив корективи і це теж допомагало. Звісно, великим поштовхом для мене стала участь у чемпіонаті Азії, а також виступ на клубному чемпіонаті світу в Бразилії. Такі матчі мають великий вплив і на вдосконалення майстерності. Я отримала неймовірний досвід, стала ліпше читати гру, навчилася, як це правильно робити.
– Мало який турнір для вас не завершувався особистими визнаннями.
– Це добре, але найперше волейбол – командний вид спорту, тому тішить найперше, коли на вершині команда. Особисті призи – гарне доповнення, але не більше того.
– У ході Ліги націй ви змінили клубну прописку – перейшли з «Жетису» у французькі «Канни». Ще до того, як отримали звання найкращої зв’язуючої VNL. «Канни», звісно, команда сильна, але за європейськими мірками не найтоповіша. Не задумувалися над тим, що трохи поспішили з вибором і зараз була б змога отримати цікавішу пропозицію?
– Про своє рішення не шкодую, адже усвідомлюю, що після чемпіонату Казахстану повертатися в європейський волейбол непросто. Гадаю, що для мене «Канни» на цю мить – дуже гарний варіант. Гарний і обдуманий. Знала, що ми будемо грати на високому рівні, що у VNL за нами стежитимуть тренери команд з усіх топ-чемпіонатів. Коли приймала рішення про зміну клубу, радилася найперше зі своїм чоловіком Іллею. Пізніше, коли контракт вже був підписаний, розмовляла з Надею Кодолою та з іншими українськими дівчатами, які в різний час виступали за «Канни», а також з волейболістками, які грали за інші французькі клуби. Надя сказала, що це сильна команда і що там дуже порядне керівництво.
– Виглядає, що у волейбольному аспекті ви однозначно зробили крок уперед. А як з матеріальною? Порівняєте умови в «Каннах» з тими, що мали в «Жетису»?
– Порівнювати Європу й Азію недоречно. Тут інший чемпіонат й інший рівень суперництва. З огляду на це «Канни» – найоптимальніший варіант в усіх аспектах.
– Якщо у Казахстані середовище для вас було звичним, то у Франції все буде зовсім інакше. У ростері «Каннів» на сезон-2026/27 – п’ять туркень, дві китаянки, сербка, чорногорка, болгарка, лише три француженки й італійський фахівець Марко Фенольо на чолі…
– Новий тренер, новий колектив, новий чемпіонат – для мене це новий виклик. Підходжу до цього не з побоюванням, а з інтересом. Побачимо, що з цього вийде. Думаю, мовою спілкування буде англійська. Можна сказати, що я нею володію вільно. Поки до Канн ми ще не доїхали. Коли переганяли автівку, зупинилися в друзів у Німеччині. Надя Кодола й інші дівчата розповідали, що там завжди тепло. Різниця з Казахстаном, де влітку може бути +47, а взимку -30, величезна.
– Наскільки часто буваєте в Україні після того, як почали виступати за кордоном?
– Була в батьків у Білій Церкві на Київщині влітку 2024-го, посеред зими, а попереднього разу – торік у травні. Влітку весь час забрала підготовка і виступи за збірну, потім відразу треба було готуватися до клубного сезону. Розраховую заїхати до рідних після чемпіонату Європи. Думаю, тиждень на спілкування з батьками і друзями знайду.
– Вдома вас минулого року відзначили визнанням найкращою волейболісткою України.
– Це було надзвичайно приємно, що мене відзначили саме в Україні, де народилася, розпочинала свій шлях у волейболі. Це був поштовх для того, щоб ще більше вдосконалюватися, приносити користь збірній і, можливо, знову удостоїтися такого визнання в майбутньому.
– Погодитеся назвати трійку найкращих гравчинь збірної України за підсумками Ліги націй?
– Це буде неправильно. Всі свій вагомий вклад зробили. Наш капітан Світлана Дорсман зробила багато для того, щоб у нас був гарний колектив. Дуже корисними для команди були всі наші догравальниці, не дивлячись на те, що вони невисокого зросту. Всі дівчата попрацювали добре, віддали максимум того, що в них є.
– Який результат для вас буде позитивним на чемпіонаті Європи?
– Ми повинні виходити з групи. І не з четвертого, а з другого-третього місця. Це збільшить наші шанси пройти ще далі. Ми на це здатні. Ми граємо в своє задоволення і не відчуваємо жодного тиску. І це добре, бо коли на тебе щось тисне, починаються необов’язкові помилки, які можуть вплинути на результат матчу. Якщо тиск навіть присутній, намагаємося його не помічати і насолоджуватися грою.
