Ексклюзивне інтерв’ю капітана національної команди України з волейболу 1 Comments Капітан збірної України з волейболу Юрій Семенюк дав велике інтерв’ю Sport.ua, в якому підбив підсумки сезону та детально розповів про виступ у Фіналі чотирьох Ліги чемпіонів, боротьбу за медалі національного чемпіонату, власний стан після травми, а також оцінив перспективи збірної України напередодні нового сезону та Ліги націй. – Ви повернулися на майданчик після травми у бронзовому фіналі, ще й вийшли з заміни. Наскільки важко було увійти в гру і на скільки відсотків ви відчували себе готовим у той момент? – Ви вийшли в другій партії, і гру трохи урівняли, не було вже такої різниці між «Перуджею» і «Варшавою». Чи не вважаєте ви, що випустити вас з заміни, а не в старті було помилкою тренера? Я не показав хороших результатів в тренувальному процесі, що я готовий, що я можу допомогти більше, ніж центральні блокуючі. Я протягом цих місяців відновлювався, робив все можливе в моїх силах, щоб повернутися і допомогти команді.
– Фізично не скажу, що був готовий на всі сто, але коли ти виходиш на майданчик, то неважливо наскільки ти готовий, ти маєш виправдати довіру тренера і показати, що ти спроможний допомогти команді, неважливо наскільки ти готовий. На майданчику, коли вийшов у другій партії, то просто використав всі моменти, старався використати всі моменти на максимум, щоб допомогти команді здобути якісь пункти в блоці, в атаці, тактично добре подавати подачу, вибивати суперників, використовувати просто свої навички.
– Думаю, я залишу свою думку при собі в такий момент. Чи була це помилка, чи ні, це вже більше видно для тренерського штабу. Їм все-таки з боку видніше, чи я був готовий, чи ні. Тому виставили стартову шістку, зробили таку, яку вважали на той момент більш підходящу.
– У бронзовому фіналі ви вже вийшли зі старту. Як загалом змінилися відчуття порівняно з минулим матчем? Чи було легше увійти в гру і наскільки комфортніше ви почувалися на майданчику?
– Якщо чесно, я тільки дізнався, що я починаю в старті, майже перед виходом на майданчик. До моменту підготовки до матчу я не мав інформації, хто буде розпочинати матч. Тому я готувався, як завжди, до кожного матчу. Не було чогось особливого. А вже коли дізнався, що я починаю в старті, тоді трішки, не скажу, що почав переживати, але з'явилося більше багато думок в голові. Одразу почав більш прискіпливо згадувати відеоперегляд, тактику на матч, як розпочинати, в кого подавати. Тому більше трішки розгубився, згадуючи тактичне налаштування на матч.
Але не перший раз я граю в волейбол, тому вийшов і робив свою роботу на максимум. Старався використати їхні помилки і допомогти команді вигравати елементи в матчі.
– У матчі з «Зіраатом» після дуже впевненого третього сету команда ніби втратила ритм. Як це відчувалося всередині майданчика: це більше психологія, емоції чи тактичні зміни суперника?
– Ні, суперник почав робити паузи, багато дискутував з суддями, багато було спірних моментів, і суддям також було важко прийняти правильне рішення. Тому, можливо, ці різні паузи, ці дискусії нас трішки так вибили з налаштування, розслабили чи, можливо, приспали нашу увагу. Можливо, оце такий момент, ці спори, ці розмови забрали нашу концентрацію, щоб ми могли закінчити спокійно цей матч.
Плюс, суперник зробив заміну зв'язуючого гравця, який трішки поміняв стиль гри, команди, і, не скажу, що це нас так шокувало, але, думаю, більш впевненості додав іншим гравцям, які більш агресивно почали атакувати, також тактичніше подавати, і результат такий.
– Ви казали про спір із суддями, спірні суддівські рішення. Взагалі, такий стиль, який притаманний турецькому волейболу, що збірним, що клубам. Наскільки це на майданчику, коли ви граєте проти них, збиває? Може, ви очікували таких рішень від них?
– Так, враховуючи, що я не перший раз граю проти турецьких клубів, плюс проти національної збірної Туреччини, скільки ми раз грали, скільки раз в фіналах з ними грали, тому я готовий до таких моментів. Я більше на майданчику при таких моментах старався хлопців заспокоїти і підказував їм просто залишатися сконцентрованими на своїх елементах, не дивитися в їхню сторону, як вони реагують на ту чи іншу ситуацію.
Але враховуючи, що у нас було кілька молодих гравців, які не дуже багато грали в таких матчах, на такому рівні матчів, і десь неправильно подивилися на ту сторону, десь щось сказали, що не потрібно було казати. І ця дискусія біля сітки продовжилася трішки задовго, і ті суперники, які були там з іншої сторони, такі як Форнал, такі як Німір, вони вже не в перший рік грають, вміють справлятися з тиском і використали цю таку емоційну ситуацію на свою користь.
Вони відпочили, набрали трішки злості і змогли якось так закінчити цей матч в свою сторону. Не сказав би, що так сильно аж наших молодих воно вибуло з ритму, але не були вони такі впевнені в собі, і не змогли в певних моментах зіграти так, як мали б ми зіграти.
– Чого не вистачило в матчі з «Перуджею» та «Зіраатом», для перемоги в обох цих матчах? Можливо, якісь компоненти, окрім молодого складу гравців?
– У «Перуджі» всі елементи виходили дуже добре. Плюс важко грати, коли дві команди, як «Варшава» і «Перуджа», майже не роблять власних помилок. Було важко щось змінити, коли до рахунку 18:19 в обох команд було під 80% в атаці – і в нас, і в них – практично без помилок.
Тому «Перуджа» вистояла, вичекала нашу помилку, потім за однією помилкою пішла друга, і це все було саме в атаці. Після одного-двох таких програних розіграшів наша впевненість як команди, трохи похитнулася, почалася нервова гра, і ми вже не так якісно та агресивно атакували.
Це волейбол. Так само й «Перуджа» бачила, що Бен Тара тримає під 70% в атаці, тому вони використовували його по максимуму, навіть не з дуже позитивного прийому. А з хорошого прийому в них узагалі було більше варіантів. Джаннеллі тоді грав і першим темпом, і пайпом, і міг швидко задіювати четверту зону.
Тому все вирішувало те, хто витримає і не робитиме помилок, а просто гратиме у свій волейбол і чекатиме, коли почне помилятися суперник. І «Перуджа» це використовувала – перші дві партії вони більше грали на наших помилках і старалися не робити своїх.
А вже в третій партії не завжди так легко тримати такий рівень. Ми почали стабільніше грати, зробили менше помилок на подачі, трохи ускладнили її. Там було кілька розіграшів: Кохановський вийшов – подав ейс, потім я також вийшов – подав ейс, потім ще один, другий, третій ейс, десь блоком притримали, добре зіграли в атаці, і з 15:10, коли ми програвали, стало 24:23 на нашу користь.
Тому ми мали сетбол, який могли закривати, і тоді рахунок був би вже зовсім інший – 2:1, і четвертий сет тільки починався б. Але не можна недооцінювати суперника. Вони мали хороший блок, хорошу атаку, і подачею теж дуже добре нас вибивали, постійно тримали в напрузі. Тому перемогла сильніша команда.
– Хто, на вашу думку, був фаворитом у фіналі?
– Важко щось сказати, хоча в сезоні «Проєкт Варшава» добре грала з «Заверці». Переважно всі матчі, які ми разом грали, були на нашу користь. Зважаючи на те, що «Заверці» недавно стали чемпіонами Польщі, по тих матчах вони в хорошій формі були, тому важко було щось сказати, хто переможе.
Була рівна гра, так як з нами, до середини партії. Кожна партія до середини була рівна, і тут просто хто помилиться, хто візьме якісь один-два пункти, той і буде тримати вже і контролювати матч. І так Перуджа і зробила, контролювала матч, заставила помилитися, почалися заміни, і вже команда «Заверці» грала не таку спокійну гру, як вона вміє. Завдяки цьому, «Перуджа» закрила матч на свою користь. Хоча в першій партії «Заверці» мало два сетболи, коли могли закінчувати спокійно партію, і гра мала бути зовсім іншою.
На рахунку 24:23, здається, «Заверці» мало м'яч, сетбол, і там, не пам'ятаю, Кволек скинув і не забив цей м'яч, хоча мав шанс забивати, і партія закрита, і все, і зовсім інший сценарій гри міг бути.
– Згадали національний чемпіонат. Ви з «Варшавою» вже третій рік поспіль берете бронзові медалі, але для боротьби за титули завжди чогось не вистачає. Як думаєте, чи вдасться це переламати наступного сезону, і що конкретно цього разу забракло?
– У цьому році, з моєї сторони, можливо, вплинуло те, що я отримав травму і не грав усі матчі проти «Любліна» за вихід до фіналу. По-друге, кожного року, коли ми закінчуємо сезон, кожен спортсмен, волейболіст, клуб завжди ставить ціль бути кращими, ніж минулого року.
Минулого сезону нам не вистачило перемоги в золотому сеті, щоб пробитися до Фіналу чотирьох Ліги чемпіонів. Плюс ми виграли бронзу ПлюсЛіги.
Цього року ми знову виграли бронзову медаль, а також вийшли до Фіналу чотирьох Ліги чемпіонів. Тому це вже крок уперед. Плюс знову третє місце, гарантований виступ у наступному сезоні Ліги чемпіонів.
Тому можна сказати, що ми зробили невеликий крок уперед. Шкода, що не використали цей шанс у Лізі чемпіонів на максимум – на те, на що ми розраховували, що могли заграти. Але не завжди виходить так, як ми собі плануємо.
Можливо не вистачило трохи більше часу для відновлення саме до Ліги чемпіонів. А в чемпіонаті я просто невчасно отримав травму. Коли був у хорошій формі, виконував досить багато роботи на майданчику. Проти «Любліна» знайшов якусь свою шпаринку, свою гру, де комфортно себе почував.
Ми виграли першу гру 3:1 у Лізі чемпіонів, і наступні дві партії також у них забрали. Я тоді ще був без травми й міг показувати хороший рівень. А вже в чемпіонаті без мене їм було важко.
– Щодо травми, ви казали, що через те, що намагалися допомогти команді, відновлення зараз займає у два рази більше часу, ніж мало б. Скільки ще вам треба часу, щоб відновитися і бути в оптимальному стані.
– Не знаю, важко зараз сказати, бо тільки закінчили сезон, тільки приїхав додому, і вже кілька днів хотілося б просто відпочити. Але сьогодні я вже був у тренажерному залі, працював, робив свої вправи.
Наші фізіотерапевти – це теж люди, які хочуть відпочити. Тож я сам прийшов у фізіокімнату, зробив собі вправи потрібні. Стараюся максимально себе, залікувати, підлікувати.
Найголовніше, що не було ніякого оперативного втручання, бо операція вибила б мене, думаю, мінімум на пів року, а можливо й більше. Тому найголовніше, що я витерпів, зробив хорошу роботу з фізіо та тренером із фізпідготовки. І наразі продовжуватиму виконувати свої вправи, свою роботу, яку робив до цього часу зі своїми тренерами.
Вже набагато краще себе почуваю, але після тих двох ігор ще трохи відчуваю дискомфорт.
– Уже фактично почався сезон збірних: підготовка команди, скоро зіграєте перший турнір і вирушите до Ліги націй. Скільки вам потрібно часу на відпочинок, забути про волейбол?
– Чесно вам скажу, я вже 11 років у збірній України, і ще жодного разу не пропустив ні зборів, ні якихось турнірів. Тому з кожним роком усе важче й важче відновлюватися.
Я думав, що звикаєш до такого стилю життя і вже не звертаєш на це великої уваги, але зараз уперше відчуваю, що з кожним роком усе більше й більше хочеться просто зупинитися. Забутися, забути, що таке волейбол, що таке тренажерний зал. Просто пожити, відпочити звичайним життям: поспати скільки хочеш, піти кудись на морозиво, прогулятися з дитиною, просто відпочити. Дуже хочеться хоча б ненадовго забути, що ти спортсмен. Але в тій ситуації, в якій я зараз перебуваю, коли ще відновлююся після травми, я цього не можу зробити.
І якщо враховувати, що вже розпочалася підготовка національної збірної, перший турнір уже на носі, то часу навіть просто на відпочинок у мене зараз не дуже багато. Наразі ще кілька днів, можливо, ще цей тиждень я потренуюся індивідуально, постараюся відновити себе. Хоча не думаю, що приїду в збірну і відразу буду тренуватися на максимум. Мені ще знадобиться трохи часу на відновлення й на те, щоб увійти в ритм національної збірної, бо там ритм трохи інший – тренування, тренувальний процес, усе інше.
Мені буде потрібно хоча б кілька днів, щоб налагодити цей ритм збірної, і вже тоді все буде повноцінно. З командою на цих турнірах мене не буде, але думаю, що відновлюся, доєднаюся до команди й уже буду разом із ними.
– Минулого року збірна України стала справжнім відкриттям Ліги націй. Більшість прогнозувала, що головним завданням буде просто залишитися в еліті, але в підсумку команда була близькою до виходу в плей-оф. Як гадаєте, чи сприймають зараз збірну вже по-іншому?
– Ну, 100%. Так можна порівняти, ось у футболі: коли якась команда виходить із Першої ліги до Прем’єр-ліги, то у них перше завдання стоїть – втриматися у Прем’єр-лізі, так? Так само і у волейболі – як команда виходить із Першої ліги до ПлюсЛіги, то стоїть завдання не вилетіти назад.
У нас так само була головна задача – залишитися. Ми звикали до такої інтенсивності, до таких команд, і у нас не було дуже багато спарингів, тому максимально старалися виконати задачу – залишитися і не вилетіти.
Але команди нас недооцінили, і багато з них, коли ми приїхали підготовлені… Ми знали, що ми можемо, як ми можемо зіграти, тому вийшло це досить вдало. І, можливо, могли навіть і краще, але завжди можна краще.
Зіграли, як зіграли, залишилися. Шкода, звісно, що ми не потрапили до вісімки, хоча були всі шанси. Але якщо враховувати, що у нас не було дуже багато ротацій, і враховувати, що переважно наша основна шістка грала весь сезон у своїх командах, то не було дуже такого часу на відпочинок порівняно з іншими командами.
Дивитися на інші команди, які мали велику ротацію – могли собі дозволити перший тиждень поїхати однією чотирнадцяткою, на другий тиждень – іншою чотирнадцяткою, а на третій тиждень приїхати основними гравцями, де вони свіжі, відпочивші, після моря, після хорошої підготовки, свіженькі приїхали і зіграли так, як мали зіграти, позабирали потрібні очки, яких нам не вистачило.
Але на рахунок цього року, я як капітан команди можу сказати, що найперше, що я собі запланував – це зіграти як мінімум не гірше, ніж минулого року. Але я розумію, що, по-перше, всі суперники, з якими ми будемо грати, вже нас знають. Плюс приєднується до нас Олег Плотницький, який, звісно, додасть нам впевненості, але також суперник буде більш мотивованим і більш сконцентрованим проти нас. Тому вже не буде такої недооцінки, будуть більш прискіпливо ставитися до нас.
І я сподіваюся, що ми як мінімум зробимо таке ж завдання, як ми зробили минулого року. Але це буде не так просто, бо цього року у нас буде дуже важкий календар, дуже неприємні суперники. І, по моїх зв’язках, по моїх друзях знаю, що вже з першого тижня всі команди будуть приїжджати зі своїми основними гравцями. Тому не буде вже таких шансів, як минулого року, що десь якась збірна привозила своїх молодих, десь привозила менше своїх основних гравців, і тому ми це використовували на свою користь і вигравали свої поєдинки.
У цьому році, думаю, все буде не так просто, як минулого року. Але ми постараємося з нього витиснути максимум. Слідкуйте за збірною – будемо працювати, будемо грати, будемо старатися показати щось нове.
