Екс-чемпіону світу Тоні Беллью зараз 43 роки. Свого часу він був ще й хорошим любителем, ще тоді відомим своїм важким ударом, і завжди вирізнявся непохитною пристрастю до боксу.
Повісивши рукавички на цвях, Беллью може задуматися про свою кар’єру і проаналізувати свій довгий пройдений шлях. Беллью не вважає, що домігся б усього того, чого зрештою домігся, якби не був настільки занурений у бокс.
“Ні, я б не досяг того, чого досяг, якби не був так залучений”, – сказав він.
“Мені постійно телефонували бійці і питали поради щодо суперників – за стилями, кого краще залучати для спарингів. Мені дзвонили бійці, професіонали… Я віддав боксу все своє життя, це все, що я знаю. Це те, в чому я найкращий. Це єдине, в чому я найкращий. Я люблю битися, я люблю говорити про бокс, тому що це єдиний простір, де я почуваюся в безпеці. Коли я в боксі, коли я всередині спільноти і серед людей з боксу, я почуваюся спокійно, тому що ніхто не знає більше за мене. Ніхто не може мене підловити, ніхто не може мене спіймати на чомусь, ніхто нічого не може зі мною зробити. Я почуваюся розслаблено – і в жодному іншому місці у світі я так себе не почуваю”.
Зрозуміти, звідки у Беллью такі відчуття, можна, хоча в боксерській аналітиці, звісно, не існує по-справжньому безпечного простору – з огляду на щотижневі реакції у соцмережах на експертів і коментаторів. Але Беллью це не турбує.
“Робота аналітика та експерта – це дуже важка робота, – сказав Беллью. – Але факт у тому, що я знаю більше, тому що я через це пройшов. Я не хочу скочуватися до позиції “я це робив – значить, я знаю”, але коли ти там був, усе це бачив, усе це прожив і розумієш, що відбувається, – це інше. Якщо ти сам не був у рингу і не бився, ти не маєш права називати бійця “тим, хто здався”. Вибачте, але не маєш. Просто не маєш. Тому що ти не знаєш, через що він проходить. Ти не знаєш, що в нього в голові. Ти не можеш цього уявити. А я можу це сказати, тому що я був там, де він був. Я відчував те, що він відчував. Я можу категорично стверджувати, що він більше не хотів битися, тому що я сам через це пройшов, я це відчував і я це робив. Ось у чому різниця.
Але я обережний і я ненавиджу слово “сливщик” – той, хто здався, – тому що я не вважаю, що хоч один боксер насправді здається. Я вважаю, що він просто досяг своєї межі і більше не може терпіти. Чи означає це, що він здався? Ні. Тому що наступного тижня він знову йде в зал і продовжує. Людина, яка ніколи не здається, – це людина, яку неможливо по-справжньому перемогти. Це важко. Але я просто намагаюся говорити так, як бачу”.
