Найрезультативніший гравець збірної України у волейбольній Лізі націй дав велике інтерв’ю Sport.ua Йому 26 і за останніх два роки він здійснив найстрімкіший прорив в українському волейболі. І якщо торік, ставши лідером в «екстремальній» збірній України, Дмитро Янчук все ще залишався зіркою внутрішнього вжитку, то після цьогорічної Ліги націй зробив заявку на те, щоб стати знаковою постаттю у волейболі планетарного масштабу. В 12-ти матчах VNL Дмитро приніс нашій команді 190 очок і став п’ятим бомбардиром турніру. Ейсів Янчук подав 18 і є за кількістю подач навиліт третім у Лізі націй. У цьому інтерв’ю Sport.ua Дмитро розповів, як наша збірна здивувала всіх, хоч і не вийшла в Фінал восьми VNL, що сталося з командою в заключних матчах проти сербів і канадців, про геній Рауля Лосано і Флавіо Ґулінеллі, а також про те, як на зорі кар’єри грав, тренувався, а потім заробляв на життя у нічну зміну. Тож знайомтеся ближче – Дмитро Янчук. – Дмитре, зараз, коли емоції трохи вляглися, скажіть, чого за підсумками першого виступу у Лізі націй більше – задоволення від того, що вдалося виграти половину матчів чи смутку, пов’язаного з непотраплянням у плей-оф? – На вашу думку, що на невиразний заключний тиждень наклало більший відбиток – фізична втома, яка накопичилася після клубного сезону, зборів і матчів за національну команду чи психологічний аспект, мовляв, команда трохи злякалася того, що сама наробила? – Чимало дискусій довелося чути стосовно того, чи вартувало так зарубуватися в матчі з чинними чемпіонами світу італійцями. Так, ми дали бій, відібрали в італійців два сети, але в підсумку витратили чимало сил і підійшли до матчу з сербами, який відбувався лише через добу, на тлі втоми після двох «п’ятихаток» (Нідерланди напередодні Україна перемогла 3:2)… – Може, то вже була проекція на майбутній матч чемпіонату світу, де Україна й Італія зійдуться на груповій стадії? – У цій Лізі націй Україна здивувала найперше сміливістю, тим, що не дивлячись на статус дебютанта, з першого матчу почала грати так, ніби постійно протистоїть найкращим командам світу. Звідки взялася ця риса? – Тренерський фактор відзначають як визначальний чимало спеціалістів. І справді, в кар’єрі Рауля Лосано було чимало таких турнірів… – Як на мене, вам останнім часом щастить з фаховими наставниками: у клубах ви два роки працювали з наддосвідченим італійцем Флавіо Ґулінеллі, в збірній – з Лосано. – У Ґулінеллі і Лосано різні підходи до роботи? – Чув, що Лосано що в тренувальному процесі, що під час матчів вирізняється винятковою жорсткістю. Це правда? – Ґулінеллі демократичніший? – Мабуть, ви погодитеся, що результат, якого досягла збірна, підсумок не лише якісної тренерської роботи, висококласної гри та максимальної віддачі гравців, а й наслідок організації процесу. Враховуючи, що ще два роки тому окремі волейболісти були чимось невдоволені, виникає питання, чи все зараз у побуті й умовах для роботи влаштовує вас. – Збірна України зразка 2024 року і нинішня – по суті, дві різних команди. Багато часу минуло, поки група індивідуальностей стала колективом?
– Загалом нашим виступом задоволений. Як не як, це дебют, ми протистояли найкращим збірним світу, не було жодного прохідного матчу. Кожна гра була однаково важливою, усі команди можуть одна одну перемогти. Звісно, після двох заключних матчів певний розпач є. Ми втратили гарну нагоду потрапити у Фінал вісьмох. Чому програли сербам і канадцям – ще до кінця не розібрався. Треба зібратися думками, ще раз переглянути ці матчі і йти вперед далі.
– Мені здається, що загальний фізичний стан команди, за невеликими винятками, був оптимальним. Так, відчував певний дискомфорт Ілля Ковальов. Але ті хлопці, які грали постійно, почувалися добре. Я так точно. Стрибали і били всі дуже добре. Гадаю, причина поразок у моральній площині. В заключний тиждень стало складно вичавлювати з себе якісь емоції. Принаймні, до такого висновку прийшов, вже переглянувши один із матчів.
– Тренер нам завжди каже: «Неважливо, яка команда навпроти. Проти неї завжди можна грати». Ще раз повторюся, що фізичний стан команди у матчі з сербами був хороший, втоми після матчів з голландцями та італійцями не відчували. Ми мали здійснити психологічний тиск на суперника. Ось цього нам зробити не вдалося. І не в матчі з італійцями справа. Ми налаштовувалися на перемогу в кожному матчі. Думаю, якби ситуація в поєдинку з італійцями склалася так, як у матчі з французами на початку другого тижня Ліги націй, коли суперник не давав нам зіграти зовсім, то, можливо, Рауль Лосано теж у третій партії змінив би склад. З італійцями ж ми зі стартових розіграшів третього сету почали перемагати, постійно збільшували перевагу. То навіщо команді зупинятися? Чому не спробувати виграти у чемпіонів світу?
– Про чемпіонат світу ми тоді точно не думали. Ми були сконцентровані на тому, щоб вийти в плей-оф Ліги націй. У будь-якому разі певен, що ця гра проти італійців буде для нас корисною в майбутньому.
– Ми мали мотивацію – заявити світу про себе, показати, що в Україні є волейбол, причому волейбол високого рівня. Всі видали свій максимум. Напередодні старту в Лізі націй гарну роботу провів тренерський штаб, починаючи з підготовки до матчів, продовжуючи розбором суперників, якісно нас підготували в тренажерці тренери з фізпідготовки. Ми надто сильно хотіли себе проявити, не було жодної гри, в якій ми б не хотіли перемогти. Це зіграло свою роль. Ми прагнули заявити про себе як дебютанти, які боляче кусають. Думаю, нам це вдалося.
– У ньому щось є. Вражає те, як тренер підводить нас до матчів, які тренування нам робить; як завжди вимагає на тренуваннях максимуму, щоб пізніше той максимум проявлявся і в матчах; щоб ми були гранично сконцентровані. Дуже правильні речі Рауль говорить в аспекті психологічного налаштування як перед матчами, так і після них. Мені це дуже імпонує.
– Про Рауля я вже сказав. Щодо Флавіо, то я йому буду завжди вдячний, адже це тренер, який навчив мене багатьом волейбольним тонкощам. Вважаю, що саме завдяки співпраці з Ґулінеллі я почав виходити на якісно новий рівень. Він серйозно попрацював з нами і як з командою, і як з кожним гравцем окремо взятим. Флавіо поміняв нам стиль гри. Скажімо, то Ґулінеллі навчив нас із Віталієм Щитковим швидко грати на пайпах. Шкода, звісно, що цей тренер більше не працюватиме з «Подолянами». Проте сподіваюся, що в ході кар’єри ми ще перетнемося і попрацюємо разом.
– Трохи відрізняються. Лосано, як на мене, робить більший акцент на витривалість. У збірній в нас довгі – по дві з половиною-три години – тренування. Це лише на волейбольному майданчику, а після того ми ще працюємо в тренажерному залі. Ґулінеллі має інший підхід. Тренування в нього тривають годину і 40 хвилин, максимум – дві години. Але інтенсивність набагато вища. Ми майже не мали часу перевести подих. Попив води і повертаєшся назад.
– Так. Вимагає кожен тренер, але Лосано нам постійно наголошує: «Тренування є тренування. Жодних послаблень. Посміємося після тренування». Він завжди наполягає, щоб були сфокусовані, максимально зосереджені. Рауль вимагає, щоб ми вкладалися в кожен м’яч, не відволікалися на щось постороннє, не розмовляли про речі, які не стосуються роботи.
– Теж суворий, розслаблятися не дає ані на секунду. При Флавіо ми могли собі дозволити більше балачок, але коли тренер бачив, що це виходить з-під контролю, то швидко ставив нас на місце. Коригував нас, скажімо так.
– Раніше мене в команді не було, тому порівнювати не маю з чим. Але можу сказати, що в ті два роки, відколи за збірну виступаю я, умови в нас оптимальні. Ми живемо в гарних умовах, добре харчуємося, тренуємося в сучасних залах. Мене влаштовує все. Думаю, не лише мене.
– У спілкуванні не було проблем відразу. На тренуваннях до стилів гри довелося притиратися. Але це робочий процес. Мікроклімат у нашій команді прекрасний. Сподіваюся, так буде й надалі.
– Показником згуртованості для мене особисто є командні світлини після перемог. Що в «Епіцентр-Подолянах», що в збірній три гравці – Дмитро Янчук, Олександр Бойко і Віталій Щитков – не змінюючи розстановки і жестикуляції, демонструють «дзен».
– Стараємося після кожної перемоги це робити, це вже наша фішка. То в нас ще з часів виступів за «Прометей», своєрідний відсил стосовно спокою.
– Інші хлопці не приєднуються?
– Ми не пропонували.
– Скільки триватиме відпустка після виступів у Лізі націй?
– До 7 серпня. 7-го числа зранку вже вступаємо у тренувальний процес підготовки до чемпіонату світу. А поки відразу після заключного матчу Ліги націй повернувся зі Словенії в Україну. Хочу приділити час родичам і сім’ї.
– Наразі відкритим залишається питання щодо вашого клубного майбутнього. Чув, що ще до старту Ліги націй ви підписали контракт з «Епіцентр-Подолянами». Однак помічник Рауля Лосано Аґустін Брісіолі стверджує, що ви маєте пропозиції з-за кордону…
– Не буду приховувати, справді підписав контракт ще навесні. Тоді вважав, що почуватимуся спокійніше, якщо буде певність у майбутньому. А далі буде видно.
– Не поспішили? В статусі одного з найрезультативніших гравців Ліги націй влаштуватися в одному з топ-чемпіонатів цілком реально…
– Життя навчило мене не шкодувати з приводу прийнятих рішень. Подивимося, як воно вийде. Головне, щоб не було гірше. Так, чув, що попит на мене є, але достовірної інформації не маю. Якщо з’являться реальні варіанти, буду їх розглядати, спілкуватися з керівництвом «Епіцентр-Подолян». Думаю, клуб теж не буде проти того, щоб я розвивався як гравець і спробував себе на вищому рівні.
– Маєте якісь пріоритети щодо чемпіонатів і клубів?
– Мабуть, не буду оригінальним, якщо назву Італію, Польщу, Туреччину. Там сильні чемпіонати і гарні команди. Також у свої топ-4 додам Японію, куди останнім часом їде чимало класних гравців.
– В Японії з наступного сезону працюватиме Флавіо Ґулінеллі. Він не кликав вас за собою?
– (Посміхається). Флавіо знає, що в мене контракт, тому поки ні.
– Останнім часом ваша кар’єра розвивається дуже стрімко. То за умови, що грати у волейбол ви, якщо не помиляюся, почали доволі пізно.
– Так, не рано. Вже коли навчався в школі рідного села Озерці на Волині, вирішив піти в спортзал. І, якщо не помиляюся, перше, що там взяв до рук, був волейбольний м’яч. Як то зазвичай буває в селі, грати ми почали самі, без тренерів. Просто збиралися, ділилися на дві команди і грали. Пізніше нам почав допомагати вчитель фізкультури, який теж любить волейбол. Ми почали їздити на районні і обласні змагання. Коли ж після закінчення школи поступив в університет у Луцьку, почав виступати за команду нашого вузу. Звідти тренер Олександр Швай відправив мене в команду вищої ліги «Олюртранс», яка грала у вищій лізі тоді і виступає там досі. В мене було велике бажання грати, а досвідчені хлопці з «Олюртрансу», які до того теж пограли на високому рівні, мені всіляко допомагали. Чим більше дивився, як грають найсильніші волейболісти світу, тим більше мені хотілося дотягнутися до їх рівня. Це була головна мотивація.
– Коли ви зрозуміли, що волейбол може бути вашою професією? Не помилюся, якщо скажу, що в «Олюртрансі» гравці не отримують тих грошей, які дозволяють зосередитися лише на волейболі. То якщо у вас батьки не надто заможні, звісно…
– Так, мав тоді другу роботу. Працював у нічну зміну. За умови, що крім «Олюртранса», продовжував навчатися в університеті і також тренувався зі студентською командою. Спав я тоді вкрай мало. Навіть не знаю, звідки брав сили. Але гарні були часи. Правда, повторювати їх зараз не хочеться (сміється). Повертаючись до вашого питання, зрозумів, що волейбол може стати професією, лише коли отримав запрошення від «Прометея», точніше, тоді ще «Дніпра». Правда, команда тоді ще навіть не виступала в Суперлізі, грала в тому ж дивізіоні, що й «Олюртранс». Втім, було видно, що в «Прометея» є амбіції. Для мене то був суттєвий поштовх, додаткова мотивація, щоб працювати і розвиватися далі.
– Якщо не помиляюся, шлях від команди вищої ліги до чемпіонства в Україні з «Прометеєм» пройшли лише ви і Георгій Клепко. Так само як пізніше у збірній: з гравців, які були новачками в 2024-му і виграли Золоту Євролігу повноцінно втриматися в колективі зразка Ліги націй-2025 вдалося лише Янчуку. Вмієте чіплятися за шанс.
– В мене завжди було розуміння, що за будь-який шанс у житті треба чіплятися. Навіть якщо він виглядає дуже маленьким. Випала нагода – викладаюся максимально, роблю все, що від мене залежить і таким чином рухаюся далі. Другого методу для себе поки не знаходжу.
– Чемпіонат світу, який відбудеться у вересні, обіцяє стати для нашого волейболу ще однією яскравою пригодою. Зрозуміло, що до України там з огляду на виступ у Лізі націй ставитимуться зовсім по-іншому. Який результат буде позитивним особисто для вас?
– Звичайно, розраховую на перемогу (посміхається). Насправді, для початку треба гарно підготуватися, щоб нікого нічого не турбувало і не боліло. А там вже буде видно. Звичайно, тепер до нас ставитимуться по-іншому. Але ми звикли грати з максимальним навантаженням. Треба виходити з групи, а далі побачимо. Товариським матчем проти поляків, у якому ми перемогли, матчами проти бразильців та італійців у Лізі націй, які ми програли на тай-брейках, збірна України змусила себе поважати і показала, що здатна грати з такими командами на рівних. Сподіваюся, на чемпіонаті світу ми це теж доведемо.
Можу сказати, що мені зараз дуже імпонує той волейбол, який демонструє збірна Бразилії. Французи показують висококласну гру вже тривалий час, вони виграли дві останніх Олімпіади. Вельми імпонує й гра японців. Взагалі, кожна з команд з топ-8 цьогорічної Ліги націй має свої чесноти і здатна вигравати головні турніри. Скажімо, погана гра в домашніх матчах поляків не означає, що ця команда не здатна зібратися і в плей-оф показати чемпіонський волейбол. Ми тягнемося до цього рівня, постійно вдосконалюємося і, сподіваємося, зможемо конкурувати з топ-командами не лише в окремо взятих матчах.
