Леонід БУРЯК: «Тоді були футболісти з витривалістю – коні, а не люди»

Знаменитий футболіст Динамо дав інтерв’ю до 98-річчя клубу

Знаменитий футболіст київського «Динамо» Леонід Буряк дав велике інтерв'ю з нагоди 98-річчя ФК «Динамо» Київ.

– От якщо брати історично, от величезна історія в «Динамо», так, величезна кількість перемог, трофеїв, титулів, от гучних імен. Якщо взяти історично і описати цю всю велику футбольну машину – що це буде?

– Ну, я думаю, треба починати з 61-го року, 66-го, 75-й, 86-й – це дуже когорта була, розсип діамантів, де було дуже багато футболістів, які грали на рівні національних збірних. І ну, я не думаю, що в жодній країні світу немає трьох лауреатів «Золотого м'яча». Це і Блохін, і Беланов, і Шевченко. «Динамо» було – це флагман. Це було, на нього рівнялись. 50% всіх національних збірних – юніорської, національної, першої збірної – було 50% українські футболісти і футболісти київського «Динамо».

– Сьогодні, в цей рік, «Динамо» може взяти для себе 30-те чемпіонство за всю історію. Так, за часів незалежності – це буде 17-те чемпіонство, за часів ще Радянського Союзу – теж 13 чемпіонств. Було дуже багато титулів: 13 Кубків України за сучасної України, так, незалежної, 9 Суперкубків, 9 Кубків СРСР. Дуже багато титулів. І чим «Динамо» славиться – це власні вихованці. У чому сила «Динамо» в цьому плані?

– Ну, воно специфічне. При Лобановському, при Маслові був стиль, була тактика, як грати. І, чесно, те, що ви сказали: у нас, якщо ми, а я надіюсь, що це так буде, буде ще одна зірочка з’явиться на грудях кожного футболіста. І це покоління людей, коли ще не було результату, і ми не знали, що… Я кажу: ваше покоління повинно поставити крапку на тому, щоб у вас з’явилась третя зірка. Бо все ніяк. І ті висловлювання, які говорив Лобановський – «гра забувається, а результат залишається» – це все такі його штрихи і ті цитати, які є, вони характерні для київського «Динамо».

І ви правильно сказали – я з великою повагою ставлюсь до Ахметова, до «Шахтаря». Коли «Динамо» не грає, я вболіваю за «Шахтар». Але у нас – чисто українська команда. Якщо взяти, проти кого граємо – це збірна світу. Грає Англія – кожен клуб – збірна світу. В Італії – збірна світу. І дуже важко на тому рівні, без якихось іноземних футболістів, досягати якогось результату. Вам хороший приклад я приведу – «Шахтар» Донецьк. Суму грошей божевільну витратили – і займають зараз третє місце.

– Зараз такий час – не дуже хочуть легіонери їхати в Україну. Тепер підписали колумбійця Ангеля Торреса. І ще не було офіційно оголошено, як він вже сфоткався біля пам’ятника Валерія Васильовича Лобановського.

– Ну, це завдяки селекційній групі – його дуже довго вели, цього футболіста. Я думаю, що, я знаю, я бачив його, і ролики бачив – я думаю, що це футболіст, який нам допоможе. І ніхто не зупиняється – нам потрібно два-три футболісти, щоб ми гідно виглядали в єврокубках. Я шкодую про те, що це покоління людей не бачило ні Каневського, ні Хмельницького, ні Пузача, Блохіна, ні Веремєєва, Конькова. Це були люди, які вміли на полі все.

– Дуже багато тренерів кажуть, що це вже не те покоління, що вони там прив’язані до телефонів, до різних таких речей, що на них все впливає – от все, що відбувається навколо. От порівняти це покоління…

– І це нормально. Я зараз не уявляю без телефона, без комп’ютера. Хоча я знаю, що це зло, зле таке. Але вони дуже талановиті хлопці у нас. І там, в «Шахтарі», є дуже талановиті хлопці. І я – туди ж: і Мудрика, і Судакова… Ну, треба час цим людям. Якщо не буде поруч таких футболістів, які можуть своєю грою, своєю професійною віддачею, своїм прикладом – вони швидше будуть ставати на ноги і будуть приносити користь.

– Що найважливіше у футболістів? От ви сказали – талант. Праця. Які риси ви особисто бачите?

– Ну, я думаю, зараз можна говорити три складові: це талант, здоров’я – генетично бути здоровою людиною. Людина повинна фантастично бути відданою футболу.

– Згадували футбол там 70-х, 60-х, 80-х і зараз… От нібито тоді було все більше на фізичну витривалість, так? Люди, які були, ну просто могли бігати, не знаю, по кілька матчів… Зараз – це вже, як там Пірло говорив – зараз футбол, ти граєш ногами, так, але ноги – це інструмент. Ти маєш головою думати, що і як правильно робити. От зміна. Все одно футбол вдосконалюється. Футбол змінюється,

– Я розумію, що ви питаєте. Я вам скажу приклад: той час – не такий швидкий футбол ми грали. А хто в той час, без Блохіна, бігав в Україні? А хто?.. Я не хочу вам якісь професійні тести… Хто на витривалість робить – тоді були не футболісти, а коні. І, поміж того, футбол зараз професійний. Він потребує генетично бути здоровим. У світі існує, там, 20 футболістів, на яких люди… Вони, окрім того, що талановиті, у них є здоров’я, фізичне, і плюс тренувальні процеси – вони стають зірками. В той час – такий був… Що згадати – Суперкубок, Кубок Кубків, «Баварія»… Ігри, які… Це «Баварія» – «Динамо» Київ. Перший раз, коли тут грали – 102 тисячі було на стадіоні. 1,2 млн заявок на гру.

– Що має статись зараз, щоб десь таке схоже було?

– Ну, я не можу сказати. Я думаю, цей час… Це треба або успіх, достатньо сильна команда. Бо ходять же – дивіться, вчора «Реал» дивились – там ходять. Але у них культура така. Будь-яка гра на Заході – в Бундеслізі, в Італії – у них культура, так, як і в Америці. В Америці будь-яка команда приїде з України – що баскетбольна, що футбольна – повний стадіон буде, фул, так. Це якість, це гра і перемоги – передусім. Ну плюс, звісно, реклама – треба, щоб була, щоб людей розкручувало. Ми принижуємо, буває, наших футболістів – вони на рівні. Вони грають з людьми, які коштують дуже великі гроші. Так що, я думаю, треба час почекати. Хоча ви праві, і задали питання – ну я сам, буває, їду в машині, думаю: коли той час настане, коли ми зберемо повний стадіон. Бо грати на напівпорожньому стадіоні і грати при 102 тисячах – це дуже велика різниця.

– 98 років «Динамо». Це, начебто, кубок, який подарувала там Українська асоціація футболу на 80 років.Ви сказали, що мають бути привітання з УЄФА. Можливо, щось запам’яталося? Найпам’ятніше – хто звідки щось там дарував, чи вітав «Динамо» саме до дня народження?

– Нам не дарують. Дуже багато було, як ми святкували перший цей Кубок Кубків, як банкет був. Там був президент, італійський… Дай Боже пам’яті… І так воно все, як зустрічало… Я дуже… Я коли раніше був, кудись відлітав або прилітав – як літак круг над Борисполем, і там все чорне – людей, зустрічали… І як це… Це неможливо забути ніколи в житті.

– Попереду – 100 років. От у 2027 році клубу буде 100 років. Як готуватись до цієї події?

– Ну, це питання не до мене. Це питання до керівництва футбольного клубу «Динамо» Київ. Ну, я думаю, це треба якось вже… Так. Я сподіваюсь, що на той час війна зупиниться. І треба запросити якусь імениту команду. Коли ще все було нормально, я розмовляв із «Баварією». Я часто буваю там, знав і покійного Бекенбауера. Казав їм: «Давайте зіграємо – 1975 рік, «Динамо» Київ – «Баварія», ветерани». Але ні в них, ні в нас уже немає тих людей. І кому це буде цікаво? Люди хочуть бачити тих, хто щось зробив, хто може рухатися. Ну що – збиратися, ходити, кульгати? Це якось не те. Я думаю, що треба щось приємне. Колись, коли було 80 років «Динамо», приїхав «Мілан», і ми тут грали – це було справжнє свято.

— Ви зараз керуєте музеєм «Динамо». Як зацікавити молодь історією клубу?

— Потроху почали відновлювати музей, бо дуже багато призів є. Ви бачите – ми їх почистили, розставили. Але треба запросити дизайнера, щоб усе тут грамотно оформив. Я був у Німеччині – там є така програма, можна встановити невеликий екран, десь 2х2. Натиснув кнопку – і пішов 1975-й рік, 1986-й, 1976-й, 1961-й. Це все треба робити.

Є ще одна цікава ідея. У мене донька живе в Німеччині. Ми якось поїхали до магазину «Баварії», і вона каже: «Люшка, можна я сфотографуюсь з Гьотце та Мюллером?» У них є така програма – фотомонтаж. Вона заплатила 7 євро, і їй зробили три фотографії в рамочці, запаковані в конверт. На фото – ніби її обіймають гравці. Треба щось подібне й у нас придумати.

Я й президенту говорив: коли все скінчиться, треба зробити так, щоб у день матчу люди з квитками могли заходити до музею. Тут є на що подивитися – два Кубки Кубків, Суперкубок. Можна пройтись, зробити фото, має працювати фахівець, який усе пояснить. Підійти до трофею, сфотографуватися – це все треба реалізовувати. Але, знову ж таки, треба, щоб війна зупинилась.

ВІДЕО. 98-річчя Динамо. Буряк згадав яскраві епізоди з історії клубу