16 жовтня 2024 року начальник Сумської обласної військової адміністрації Володимир АРТЮХ вручив державні нагороди родинам загиблих військовослужбовців Роменської громади, які віддали своє життя, захищаючи територіальну цілісність України.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за віддане виконання службового обов’язку указом Президента України орденом «За мужність» IIІ ступеня нагороджено (посмертно):
▪️ солдата ХОВАЙКА Олександра Петровича;
▪️ солдата МАРТИНОВА Артема Миколайовича;
▪️ солдата КАРПЕНКА Валентина Сергійовича;
▪️ молодшого сержанта КУЛІНСЬКОГО Вячеслава Васильовича.
Ці відзнаки – про справжніх велетів. Про їхню звитягу та мужність, непоборність і вірність принципам. Про пам’ять, яка ніколи не згасне!
Згадаймо наших Героїв:
Артем Миколайович МАРТИНОВ народився 6 квітня 1987 року в м. Ромни. Навчався в Роменській школі № 1. Після закінчення 9 класів, здобув спеціальність «зварювальника» в Роменському вищому професійному училищі. З 2005-2006 рік пройшов строкову службу в Збройних силах України, де був локаторником на аеродромі. Артем обрав свою професію за покликанням, захоплювався зварювальними роботами. Працював на Крюківському вагонобудівному заводі, в охороні, на будівництві.
Коли прийшов час стати на захист рідної землі та своєї родини, Артем без вагань приєднався до лав Збройних Сил України. 17 квітня 2023 року з мирної професії перейшов у військову. Пройшов інтенсивну місячну підготовку під керівництвом досвідчених інструкторів у Великій Британії, де й здобув військову спеціальність «стрілок-снайпер». Після навчання підрозділ Артема відправили на Куп’янський та Лиманський напрямок, де приступили до виконання бойових завдань.
Артем воював на різних ділянках фронту у складі 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка 95 окремої десантно-штурмової бригади.
Він був дуже сміливою і безстрашною людиною, справжнім Воїном світла, для якого відданість обов’язку, честь та гідність вартували надзвичайно дорого, він не мав страху, завжди при виконанні бойових завдань був у перших рядах. Він був вірним другом, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Він був справжнім Воїном. Саме так про Артема кажуть побратими.
15 вересня 2023 року Артем був тяжко поранений під час боїв за визволення населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Лікарі 2 місяці боролися за життя Артема у різних містах України: Дніпро, Київ, Львів… Провели численні операції, але врятувати так і не змогли… Артему назавжди 36 років…
Вячеслав Васильович КУЛІНСЬКИЙ народився і виріс в м. Ромни Сумської обл. Навчався в Роменській школі N 4.В Лебединському медичному училищі ім. проф. Сітенка Вячеслав отримав спеціальність “лікувальна справа”
Головний лікар Роменської ЦРЛ Валентина Гунькова пригадує, що коли Вячеслав ще був студентом училища, його матері поставили страшний діагноз – онкологія. Тоді весь колектив лікарні був вражений, з якою цілковитою самовідданістю парубок виборював кожен день життя найріднішої людини, до кінця перебуваючи поряд із нею
Після закінчення училища Вячеслав працював фельдшером у ФАПі в с. Герасимівка Роменського р-ну. Згодом був фельдшером у відділенні швидкої допомоги, працював медбратом у Першій обласній спеціалізованій лікарні. Підробляв барменом в роменському барі “Ескобар”. Останнє місце роботи Вячеслава – відділення екстреної медичної допомоги, де він працював медбратом.
Вячеслава назавжди запам’ятають неймовірно життєрадісною людиною, позитивною і доброю, відповідальною і дисциплінованою, комунікабельною та порядною. Його візитівкою була щира, гарна посмішка. Колеги Вячеслава кажуть, що він мав загострене почуття патріотизму і справедливості, що спонукало його добровільно вступити до лав Сил оборони для захисту України від російської навали, не дивлячись на законну можливість залишитись вдома. Вячеслава було призначено старшим бойовим медиком аеромобільного підрозділу, підпорядкованого одній з окремих десантно-штурмових бригад у складі ДШВ ЗСУ, що брав участь в боях на Бахмутському напрямку, на півдні України.
З 10.10.2023 молодший сержант Кулінський В.В. вважався зниклим безвісти за особливих обставин під час захисту Батьківщини на тимчасово непідконтрольній Україні території в районі с. Новопрокопівка Пологівського р-ну Запорізької обл. Згодом було встановлено, що того дня Вячеслав загинув внаслідок прямого влучання в бліндаж артилерією противника… Вячеславу назавжди 36…
Валентин Сергійович КАРПЕНКО народився і виріс в м. Ромни Сумської області. Навчався в Роменській загальноосвітній школі № 10. Працював оператором в Охтирському НГДУ. Спокійний, врівноважений, тихий. Натомість Валентин був зразковим сім’янином, люблячим, турботливим батьком для своєї донечки, відповідальним працівником на роботі. Знайомі кажуть, що Валик мав велике серце і глибоку, добру душу. У червні 2023 року Валентина було мобілізовано до лав ЗСУ для захисту Батьківщини від російських окупантів. Його було направлено на півторамісячну підготовку до Великобританії, після чого призначено кулеметником у складі десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону у складі 95 ОДШБр. На Бахмутському напрямку Валентин отримав контузію, але після лікування знов став до строю свого підрозділу. Тепер вже навідником-гранатометником
13.11.2023 солдат Карпенко В.С. загинув внаслідок скидування ворогом гранат з БПЛА та одночасного артобстрілу позиції наших захисників поблизу с. Синьківка Куп’янського р-ну Харківської обл. Валентинові назавжди 34…
Олександр Петрович ХОВАЙКО виріс в селі Пустовійтівка Роменського району Сумської області. Закінчив Пустовійтівську школу. Згодом поїхав на заробітки до м. Києва, працював на будівництві. Останнім часом працював водієм-механіком в Роменському агролісгоспі. Олександр обожнював техніку. Навіть зібрав невеликий гараж с/г техніки, яку використовував для допомоги односельцям. До Саші зверталися у всякий час доби – поорати, обробити, попиляти, порубати, посадити, полагодити, щось змайструвати – він завжди був готовий виконати абияку роботу. Дуже любив співати. В будь-яку розмову обов’язково вставляв якусь приспівку. Пустовійтівці кажуть про нього, як про дуже гарну людину, безвідмовну, життєрадісну. Саша сам доглядав маму, яка обмежена в пересуванні, бо його троє старших братів боронять Україну на фронтах. Не дивлячись на це, кожного разу, отримавши повістки, з’являвся до військкомату. Двічі його повертали додому. Третього разу на початку осені його було мобілізовано до лав ЗСУ. Олександр, пройшовши підготовку у військовій справі в навчальному центрі, був направлений до зони бойових дій. Захищав Батьківщину у складі аеромобільного підрозділу десантно-штурмових військ ЗСУ.
31.12.2022 Ховайко О. П. загинув при виконанні бойового завдання в н.п. Білогорівка Луганської обл. внаслідок артилерійського обстрілу збоку зс рф. Олександрові назавжди 36…
Глибокі співчуття родинам і близьким наших захисників. Ми схиляємо голови в подяці за їхній героїзм і самопожертву. Світла пам’ять і вічна шана полеглим Героям, чий подвиг назавжди буде жити в наших серцях!
Герої не вмирають!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
