Сьогодні у Шостці поховали молодого добровольця-поліцейського Дениса Дольника.
Про це повідомляє міський голова Микола Нога.
Денис Дольник народився 14 жовтня 2003 року в місті Шостка. Він був єдиним сином у родині, найдорожчою дитиною для батьків, чиє життя було сповнене планів, надій і віри в майбутнє. Денис навчався у Шосткинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 5, де здобув повну загальну середню освіту. Ще в дитинстві захоплювався плаванням, а згодом продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 19, де опанував спеціальність газоелектрозварника.
Він був зовсім молодим, і його доросле життя лише починалося. Денис ще не встиг повною мірою реалізувати себе у професії, знайти власний шлях у житті, здійснити всі свої задуми. Він не просто мріяв — він ставив перед собою цілі, будував плани на майбутнє та прагнув досягати більшого.
Денис мав особливий талант — однією влучною фразою розсмішити всіх навколо до сліз. Поруч із ним було легко, тепло й радісно… Він цінував дружбу, любив спілкуватися з друзями, навіть через відеозв’язок, адже для нього важливими були щирі стосунки та відчуття близькості з дорогими людьми. Його любили й поважали за відкритість, щедрість душі, почуття гумору та готовність завжди бути поруч. Вмів робити життя інших світлішим просто своєю присутністю.
Коли настав час зробити важливий вибір, Денис пішов добровольцем, обравши шлях служіння та відповідальності. Обіймав посаду поліцейського, мав спеціальне звання капрала поліції.
На курсі молодого бійця за ним закріпився позивний «Пиріжок». Історія цього позивного була по-своєму кумедною та водночас дуже промовистою. Денис забирав пиріжки, від яких спочатку відмовлялися інші, а потім ділився ними з усіма, адже голодними були всі. Навіть у непростих обставинах він залишався собою — людиною, яка думала не лише про себе, а й про тих, хто поруч.
У навчальному центрі об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» його позивним став «Лям». За кожним таким спогадом — частинка Денисового життя, його характеру та тих особливих моментів, які назавжди залишаться в пам’яті побратимів. Пояснюючи своє рішення, Денис сказав рідним слова, у яких звучали його рішучість і бажання довести, що він здатний на більше: «Я хочу спробувати себе в цій справі, хочу, щоб ви мною пишалися». Він хотів випробувати власні сили, знайти себе, виправдати довіру найдорожчих людей. Хотів жити, розвиватися, будувати майбутнє. І, без сумніву, його рідним було й назавжди залишиться чим пишатися — його добротою, щирістю, сміливістю та рішенням не залишатися осторонь у складний для країни час.
25 жовтня 2026 року в місті Житомирі життя Дениса трагічно обірвалося. Йому було лише 23 роки.
Його земний шлях виявився надто коротким. Але він залишив по собі те, що не зникає з часом, — любов близьких, вдячність людей і світлу пам’ять…
