Моторошні ритуали античності: як давньоримські лікарі намагалися приборкати епілепсію за допомогою гладіаторської крові.
У Стародавньому Римі загибла кров гладіаторів вважалася засобом від епілепсії. Це лікування застосовували протягом багатьох століть, а після заборони гладіаторських боїв йому знайшли не менш жахливу альтернативу.
Про цю древню практику йдеться у дослідженні Фердинанда Пітера Муга та Акселя Каренберга, повідомляє видання Popular Science.
Людську кров у боротьбі з епілепсією використовували не лише римляни – є свідчення схожих практик у Стародавній Греції, Єгипті та Месопотамії. Проте саме в Римі особливі властивості приписували крові воїнів, які загинули на арені.
Одна з перших відомих письмових згадок про таке “лікування” датується приблизно 40 роком нашої ери. Хворим радили пити ще теплу кров із рани гладіатора. Згодом з’являлися й інші способи її використання – від кількох ложок щодня до вживання безпосередньо після смерті бійця.
У VI столітті навіть описували метод, за яким тканину просочували кров’ю гладіатора, спалювали, а отриманий попіл змішували з вином. Тодішні медики стверджували, що кілька таких доз нібито могли позбавити людину нападів.
Історик медицини Фердинанд Пітер Муг пояснює тривалу популярність цього засобу магічним мисленням. Гладіаторів у Римі оточували особливі символи: на ранніх етапах їхня загибель пов’язувалася з релігійними обрядами, а пізніше сама насильницька смерть могла наділяти їхню кров особливою силою в очах людей.
Дослідники також вважають, що віра в ефективність такого “лікування” могла підтримувати природна зміна течії деяких форм епілепсії. Наприклад, певні прояви, що виникають у дитинстві, можуть зникати з віком. Для людей, які не усвідомлювали причин захворювання, це могло здаватися результатом вживання крові.
Коли приблизно в 400 році нашої ери в Римській імперії заборонили гладіаторські бої, лікарям довелося шукати інший спосіб отримання крові для лікування епілепсії. Заміною стала кров злочинців, яких страчували через обезголовлення.
“Кров обезголовлених була кров’ю „благородних“ злочинців, і це могло бути важливим під час пошуку заміни крові гладіатора”, – зазначив Муг.
Також важливим був спосіб страти. Після обезголовлення кров можна було зібрати безпосередньо з рани. Натомість, у випадку повішення, для отримання крові довелося б додатково розрізати тіло померлого. Як пояснює дослідник, у багатьох культурах ушкодження трупа вважалося неприйнятним.
Віра в цілющі властивості людської крові зберігалася протягом багатьох століть. Кров страчених далі використовували для лікування епілепсії навіть у пізніші часи, аж до появи протиепілептичних препаратів у XX столітті.
Нагадаємо, що більше ніж 2200 років під величезним земляним насипом у китайській провінції Шеньсі зберігається недоторкнута гробниця першого імператора Китаю Цінь Ши Хуан-ді. Археологи ще не змогли відкрити центральну поховальну кімнату, але дослідження комплексу та історичні джерела вже дозволяють робити припущення щодо можливого вмісту.
