Sport.ua підводить підсумки перших двох третин дистанції Підпишіться на новини Sport.ua П’ять перемог при трьох поразках – перших два тижні Ліги націй з волейболу наша чоловіча збірна пройшла з там же результатом, як у попередньому, прем’єрному сезоні в турнірі. Хтось скаже, стабільність, песимісти вестимуть мову про відсутність прогресу. Звісно, порівнювати ці два виступи треба, але відмінностей між начебто ідентичним шляхом є чимало. По-перше, тому, що торік не всі й не одразу почали сприймати українців як рівних собі і цим елементом несподіванки Рауль Лосано і його підопічні скористалися сповна. Зараз сила України не викликає ілюзій ні в кого. Особливо з урахуванням, що в порівнянні з 2025-м команду підсилив один із найкращих волейболістів світу Олег Плотницький. І той факт, що українці впоралися з тиском, значить багато. За умови, що в порівнянні з минулим роком ми почали не просто кусати, а перемагати найкращі команди світу, лідерів рейтингу FIVB. Чомусь не виникає сумнівів, що очковий доробок України міг бути більшим, якби Плотницький грав і в перший ігровий тиждень. Згадайте загалом рівний, але програний у кінцівках кожного з трьох сетів мат проти японців, а надто – протистояння з поляками, яке ми, ведучи 2:0, програли на тай-брейку, хоча цілком могли завершити ще в третьому-четвертому сетах.
Тема повернення в обойму після трирічної паузи Плотницького в аспекті старту збірної України у VNL-2026, звісно, ключова. Адже сумніви, що це повернення буде безболісним, не позначиться на мікрокліматі в колективі, звісно, були. Немає таємниці, що в команді, яку очолював попередник Лосано Угіс Крастіньш, Олег був більше, ніж просто гравцем і капітаном. Він був лідером на майданчику й поза ним, впливав на комплектацію команди, визначення складу на гру і на тактичні тонкощі.
Лосано як фахівець наддосвідчений і, в розумних межах, авторитарний допустити чогось схожого не міг за визначенням. У цьому аспекті Плотницькому треба віддати належне. Ці три роки зробили його досвідченішим і мудрішим. Сталося майже небачене: Олег заховав своє власне «я» кудись далеко і працював виключно за тренерським завданням. Він проявляє лідерські риси, але загалом є гвинтиком у командному механізмі. Плотницький атакує багато, але не критично більше за Янчука, Тупчія, Ковальова чи гравців першого темпу. Пасуючі Юрій Синиця і Сергій Євстратов задіюють Олега в нападі регулярно, але не так нав’язливо, щоб це легко читалося суперниками, як було три роки тому. Власне, сама поява Олега на майданчику дала більше свободи в атаці тим же Тупчію і Янчуку, яких, звісно, стережуть, але з побоюванням, що є Плотницький, котрий нападає максимально ефективно.
Але це поточний стан справ. Подивимося, що буде далі. В одному з післяматчевих інтерв’ю Плотницький вжив багатозначні «ми» у контексті «ми з тренером зібралися і вирішили». Давши зрозуміти, що Лосано рахується з його побажаннями. І то як мінімум. У принципі, добре, коли між тренером і лідером є контакт. Але важливо, щоб не була перейдена межа, як у випадку спільної роботи Олега з Крастіньшем.
Взагалі, у порівнянні з минулим роком наша команда виросла на очах. Навіть без урахування появи нових постатей. Українці стали стійкішими і сконцентрованішими, не дозволяють собі слабинок навіть у ситуаціях, коли гра перебуває під нашим контролем максимально. Варто виділити суттєвий прогрес українців в аспекті дій в обороні.
Той же Янчук, як і торік, все ще підсідає в кінцівках матчів, але видає перформенси на кшталт торішніх 25 очок у поєдинку з італійцями регулярніше. Нехай не за кількістю результативних дій, але за їх ефективністю. Саме подача Дмитра часто стає тим фактором, який дозволяє українцям схилити шальки терезів на свою користь у тому чи іншому сеті. Показово, що саме Янчук за підсумками двох тижнів є лідером Ліги націй за кількістю ейсів – 16.
Лідери VNL-2026 за кількістю ейсів
А ще обидва основних українських перших темпи Юрій Семенюк і Владислав Щуров є лідерами рейтингу блокуючих. Власне, Семенюк там був і торік, а ось Щуров, який попередній міжнародний сезон пропустив через травму, додав нашому центру ще більше стабільності.
Лідери за кількістю блоків
Прекрасно взаємодоповнюють одне одного пасуючі Юрій Синиця та Сергій Євстратов, а Максим Тонконог та Олександр Бойко показали, що Василь Тупчій має достойну зміну в амплуа діагонального. Шкода тільки, що конкуренцію з боку гравців, які виступають у закордонних чемпіонатах, взагалі перестали витримувати представники української Суперліги. Виконавці з «Епіцентру-Подолян» можуть, звісно, хизуватися рекордними переможними серіями на внутрішній арені і створювати перед клубним керівництвом ілюзію гострого суперництва в протистоянні двох команд з клубної системи, але факт залишається фактом: у неконкурентному середовищі гравці не ростуть. І стан представників внутрішнього чемпіонату на тлі партнерів за збірною з іноземних клубів – тому яскраве свідчення. Тих представників, які у збірну потрапили, бо, скажімо, Олександра Коваля та Данила Уривкіна, які проявляли потенціал ще торік, Рауль Лосано цьогоріч не викликав у розташування команди взагалі.
І ліпше у наступному сезоні вочевидь не стане. Адже навіть якщо у новачка Суперліги «Локомотива-1945» є амбіції, гравців під них буде знайти складно. Тим паче, що Епіцентр-Подоляни продовжують стягувати з потребою і без всіх найкращих під свої штандарти. Найсвіжіший приклад – Михайло Якушенко з «Ладижина». Не дарма подейкують, що пасуючий Віталій Щитков робить все від себе залежне, щоб з наступного сезону виступати за кордоном. В іншому випадку повернути собі статус провідного в своєму амплуа у збірній Віталієві буде складно.
Зрештою, навіть не дивлячись на спад у грі представників чемпіонату України глибина складу нашої національної команди стала більшою. Два рівноцінних пасуючих, можливість ротації догравальників між Плотницьким, Янчуком та Ковальовим, варіативний варіант з одночасною зміною пасуючого і діагонального – всі ці фактори додають команді загалом не лише маневренності, а й свіжості на довгому турнірному шляху. І це саме той фактор має допомогти зробити ті два-три кроки, які виявилися непосильними в торішньому сезоні Ліги націй.
У заключному турі в Белграді українці гратимуть проти Ірану, Туреччини, Сербії і Німеччини. Немає сумніву, що всі ці суперники колективу, який протягом двох днів спромігся перемогти дві команди з топ-3 рейтингу FIVB – Бразилію та Італію – по зубах. Як і по зубах торік були Сербія і Канада. Проте тоді фактор фізичного й емоційного виснаження обмеженої кількості виконавців тоді виявився визначальним. Сподіваємося, цьогорічного запасу міцності для виходу в плей-оф вже буде достатньо.
