Війна щодня приносить на нашу землю невимовний біль, забираючи життя тих, хто став на захист України. Сьогодні Роменська громада знову схилила голови у скорботі, проводжаючи в останню путь свого Захисника. Ще одна трагічна втрата, ще одна зранена родина, ще один Герой, який повернувся додому «на щиті»…
Цього скорботного дня Роменська громада попрощалася із Захисником України – Сергієм Володимировичем КЛАДЧЕНКОМ, який мужньо боронив рідну землю від російського окупанта. Його відданість військовій присязі та мужність назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів та всіх, хто знав Героя.
Траурний кортеж із тілом полеглого Воїна жителі громади зустрічали, віддаючи останню шану Захиснику. Провести Сергія Володимировича в останню путь прийшли рідні, близькі, бойові побратими, представники громади, духовенство та небайдужі жителі. Спільною молитвою присутні вшанували світлу пам’ять Героя та попросили для його душі вічного спочинку.
Зі скорботним словом до присутніх звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Наша громада знову в скорботі… Вкотре війна знову непоправну втрату… На алеї слави проводжаємо в останню путь Захисника – Сергія КЛАДЧЕНКА. Воїн до останнього подиху виконав свій військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу та незалежність. Ми ніколи не забудемо його подвиг і завжди пам’ятатимемо ціну, яку платять наші воїни за мирне майбутнє держави. Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і слава Герою!»
Сергій Володимирович КЛАДЧЕНКО народився 29 березня 1985 року у місті Стаханов Луганської області, Українська РСР (нині Кадіївка, Луганська область, Україна). У дитинстві разом із родиною переїхав до міста Кіровограда (нині Кропивницький), де закінчив 11 класів місцевої загальноосвітньої школи.
Після закінчення школи вступив до Кіровоградського державного педагогічного інституту за спеціальністю «Вчитель хімії». Провчившись два роки, був змушений залишити навчання та розпочати трудову діяльність.
Свій трудовий шлях розпочав дружинником у громадській організації. Згодом працював робітником на будівництві, виконуючи покрівельні роботи, а також брав участь у будівельних роботах на об’єктах у різних містах України.
Сергій виховував синів, яких дуже любив. Для них він був наставником, опорою та прикладом чесності, працьовитості й людяності.
Згодом переїхав до міста Ромни, де працював на ПрАТ «СБК», а згодом – на підприємстві ТОВ «КЕРАМЕЙЯ» укладальником цегли.
У Ромнах у Сергія народилася донька, яка стала для нього справжньою радістю. Він був люблячим і турботливим батьком, приділяв їй багато уваги та прагнув дати їй найкраще. Особливого значення надавав її освіті, мріяв, щоб вона вивчала англійську мову та мала широкі можливості для самореалізації в майбутньому.
З початком повномасштабного російського вторгнення Сергій Володимирович добровільно пішов до військкомату, прагнучи стати на захист України та своєї родини. Однак на той момент його не було призвано до лав Збройних Сил України у зв’язку з відсутністю потреби в особовому складі. Після цього він повернувся до роботи.
14 лютого 2023 року Сергій був мобілізований до лав Збройних Сил України. БЗВП проходив у навчальному центрі «Десна», де був залишений для подальшого проходження служби на посаді навідника-оператора.
29 жовтня 2024 року БТГр 169 навчального центру «Медоїд», у складі якої перебував Захисник та був прикомандирований до 23-ї бригади, була направлена для виконання бойових завдань у Волноваському районі Донецької області.
У підрозділі він мав позивний «ГЕС», на честь героя з комп’ютерних ігор. Його поважали побратими за мужність, рішучість і надійність у бою. У повсякденному житті Сергій був доброю, щирою та завжди позитивною людиною, яка вміла підтримати і розрадити інших. Сергій вирізнявся хазяйновитістю, був по-своєму філософом і людиною глибоких роздумів. Найбільшу цінність для нього становили діти, саме вони були сенсом і пріоритетом його життя.
Воїн постійно підтримував зв’язок із рідними, до останнього боронячи українську землю від російського окупанта. Однак 6 листопада він вирушив на чергове бойове завдання, після чого 7 листопада зв’язок із ним обірвався…
Рідні вірили, молилися і чекали, однак, на жаль, дива не сталося…
27 червня 2026 року було отримано результат ДНК-експертизи, який остаточно підтвердив найстрашніше: 7 листопада 2024 року навідник-оператор БТГр 169 навчального центру «Медоїд», старший солдат КЛАДЧЕНКО Сергій Володимирович загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Воїну назавжди – 39 років…
Залишилися мати, дружина, сини, донечка та сестра…
Ще одне ім’я, переходить з Алеї надії на Алею Слави… Це важка хвилина для родини, для громади, для всієї України, адже кожна така втрата – невиправна і болісна.
Вічна і світла пам’ять нашому Герою – КЛАДЧЕНКУ Сергію Володимировичу!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
