Президент харківського клубу Михайло Миколайович Макаренко розповів про дебютний сезон Харківський «Локомотив 1945» пробився до Суперліги та уже наступного сезону, лише другого у своїй історії, виступатиме в еліті українського волейболу. Команда завершила сезон Вищої ліги без жодної поразки, вигравши усі свої матчі, а також дійшла до четвірки найкращих команд Кубка України. Клуб був створений лише вісім місяців тому, однак уже встиг стати однією з головних сенсацій українського волейболу. Про бюджет на Суперлігу, амбіції команди та те, як вдалося побудувати чемпіонський колектив у прифронтовому Харкові – розповів президент клубу Михайло Макаренко. – Розкажіть як узагалі виникла ідея створити команду «Локомотив 1945»? У волейболі була певна команда, але не дуже сильна. Проводилися внутрішні залізничні змагання, і коли я вперше їх відвідав, побачив: є сильні гравці, є слабші, ми були десь «середняками». Тоді й виникла думка: давайте розвиватися. Поступово ми зібрали наш харківський колектив. Поїхали до Миргорода на змагання – одразу виграли перше місце серед команд компанії «Укрзалізниця». Після цього заявилися на чемпіонат Харкова. Найсильнішими суперниками тоді були «Локо-ветерани» і «Локомотив», що грав у Вищій лізі (молодіжна команда з дорослими гравцями). Почалася серйозна внутрішня боротьба, до нас приєдналися амбітні гравці. Ми виграли і Кубок Харкова, і чемпіонат міста. Апетит приходить під час гри – вирішили підсилитись, додати кількох досвідчених гравців і вийти на новий рівень. Адже Харків – це столиця волейболу України. Тут були такі гранди, як «Юракадемія» та харківський «Локомотив», відомі по всій Європі, переможці єврокубків, клуби, які виховали цілу плеяду видатних волейболістів. Ми вирішили заявитися у Другу лігу, але коли зв’язалися з деякими гравцями, які були готові допомогти клубу, сформували певний кістяк, стало зрозуміло, що заявлятися у Другу лігу навіть соромно – вирішили почати з Першої. Але, оцінивши склад, зрозуміли, що й Перша ліга для нас досить легка – потрібно йти вище. І ця ідея дозріла. Є певні вимоги Федерації волейболу України щодо переходу через лігу – умовно кажучи, через першу. Для цього потрібно сплатити визначену суму внеску до Федерації волейболу України і заявитися на змагання, які, звісно, відповідають рівню команди. Федерація оцінює склад: чи він достатньо сильний, боєздатний, чи відповідає рівню Вищої ліги. І таким чином ми потрапили до Вищої ліги. Ну і, як ви знаєте, у Вищій лізі ми із 16 перемогами в 16 матчах стали переможцями. – Чому обрали назву «Локомотив-1945»? Ми зустрілися, поспілкувалися з засновниками харківського «Локомотива» з пропозицією об’єднатися, але вони почали висловлювати певні думки: мовляв, «Локомотив» – це наше, ми його створили. Щоб уникнути можливих проблем у майбутньому ми вирішили трохи змінити назву. Адже ми планували вийти в Суперлігу, почнуться матчі, можливо, участь у єврокубках – і раптом з’являться судові позови або заяви про те, що ми користуємося чиїмись правами, що до нас є претензії від тих чи інших осіб. Ми вирішили, що за основу варто взяти 1945 рік. У 1945 році «Локомотив» зіграв свої перші ігри на рівні чемпіонату СРСР. Тож взяли 1945 рік за основу. – Ми вже говорили про те, що клуб показав феноменальний результат у Вищій лізі. 100% перемог. Як ви для себе це пояснюєте? Це надбюджет? Це точний підбір кадрів? Чи просто спортивний фарт? У чемпіонаті було кілька складних матчів. У тому числі, була складна виїзна гра у Вінниці. У нас були складні ігри з «НУБіПом», який мріє вийти в Суперлігу. Там добре підібрана команда, будується палац спорту. Є повна підтримка Київської міської адміністрації. Ще раз наголошу: наша команда була заточена на результат. Це доводилося тренерським штабом, який ідеально підібраний. Я пишаюся, що у нас є такі тренери. На сьогодні вони найкращі не тільки у Вищій лізі, а й у Суперлізі. Завдання, які були поставлені, ми виконали. Нас відволікали ігри Кубка, але мета, пріоритет був основний – це вийти в Суперлігу. Ми його гідно виконали. – Вихід у Суперлігу – це спортивне досягнення. У перший рік існування клубу – це супер-результат. Але це ще й суттєве збільшення бюджету. Чи готовий клуб до такого фінансового та інфраструктурного навантаження? – Гучні трансфери ми побачимо? Я прихильник того, щоб молоді хлопці якось віддавали себе чемпіонату України. Суперлізі. Усе також залежить від організатора, президента федерації волейболу. Ми в свою чергу хочемо зробити так, аби рівень чемпіонату зростав, росла конкуренція, щоб гравці бачили перспективу у нас в Україні. – Яке завдання мінімум на дебютний сезон у Суперлізі ви ставите перед командою? – Яким ви бачите «Локомотив 1945» через 3 роки? – Чи побачимо харківський клуб у єврокубках? – «Локомотив 1945» приймав цього року в Харкові матчі Вищої ліги. Наскільки складно в нинішніх воєнних умовах було організувати змагання такого рівня і забезпечити безпеку учасників і глядачів? – Чи були у вас у цьому сезоні хвилини, коли ви хотіли все кинути? – А який момент цього сезону був для вас найемоційнішим?
– У нас було кілька спортивних команд. Одна з них – міні-футбольна – досягала значних результатів. Від моменту створення ми почали виступати в першості міста Харкова, брали участь у різних турнірах і протягом чотирьох місяців не програли жодної гри. Ми виграли все, що тільки можна було виграти в Харкові. Окрім цього, у нас є ще тенісний напрямок, де також маємо хороші результати. На сьогодні чоловіча команда виходить у Першу лігу, займаючи перше місце серед 18 команд. Серед жінок у нас є Уляна (Уляна Дронова – прим.автора) – наша надія, яка на останньому чемпіонаті України в Бучі посіла друге місце у змішаних парах і третє – серед жінок. Тож результати досить вагомі.
– Чому саме така назва? Ну, знаєте, я був прихильником того, щоб продовжити традиції «Локомотива». «Локомотив», звісно, пов’язаний із залізницею. У нас і спортивне товариство має назву «Локомотив». Є традиції «Локомотива» – і вони нікуди не зникнуть. Вони вагомі, заслужені. І ми в жодному разі не применшуємо їхніх заслуг. Навпаки – пишаємося ними.
– Передусім, напевно, однодумці. Команда. Колектив, який був створений за 7-місячний термін. Всі максимально працювали тільки на результат. В будь якому процесі ми чітко розуміли чого хочемо. Я не скажу, що це було легко. Крім, Вищої ліги, ми ще грали у Кубку України, де ми теж досягли певних результатів. З першого року увійти в четвірку клубів. Це дуже добре. Я вважаю, що ми гідно зіграли з чемпіоном України, з «Епіцентром». Дуже добре зіграли. Гра сподобалась.
– Ми розуміємо, що Суперліга це зовсім інший світ. Може це і не дуже доречно, казати «гоп» зарано, але підготовку до Суперліги ми почали майже одразу, як тільки поставили самі для себе завдання потрапити туди. Почали будувати систему яка буде стабільною, ефективною і, одночасно, гнучкою. Зараз у міжсезоння у нас дуже багато роботи і в цьому напрямку в тому числі. Але ми точно з усім впораємось, Харків по-іншому просто не може! Так, нам у перший рік складно. Не забувайте, що Харків – прифронтове місто. У нас є проблеми. У нас не працює все виробництво: заводи, фабрики та інше. Є певні питання. Але це ще більше нас згуртувало. Ми об’єдналися і робимо той результат, який потрібен Харкову. Тому що Харків – це залізне місто, незламне місто. Коли створювався наш клуб, ініціаторами виступили «Укрзалізниця», Ігор Олександрович Терехов – мер міста Харкова. Велике йому спасибі за те, що він повірив у те, що ми можемо створити, зробити. Він повірив у всю цю ідею, усі плани. Ми його не підвели. А згодом до нас ще приєднався Олег Васильович Синєгубов – голова військової адміністрації Харківської області, любитель волейболу. Дуже професійна людина. З ним можна багато спілкуватися про волейбол, він, напевно, горить цим і бажає, щоб у нашій області також був такий суперклуб. І я скажу, що це об’єднання – мера міста Харкова та голови військової адміністрації – допомагає нам рухатися, йти вперед. Ми розуміємо, що Суперліга це зовсім інший рівень. Це інший підхід. Це інший клас. Це серйозне підвищення. Зовсім інший ритм гри, якість гри. Ми розуміємо, що той склад, який був у нас минулого сезону, зазнає певних змін. Це проєкт, який формується дуже надовго. Тому ми вже маємо дивитися на роки вперед. Задля досягнення наших цілей, задля того, щоб радувати наших уболівальників, глядачів і показувати нормальний, хороший волейбол, нам потрібне відповідне підсилення. Але ми, знову ж таки, сподіваємося на те, що багато харків’ян, наших випускників, які пограли в Харкові, які виросли тут виявлять бажання повернутися в рідне місто.
– Все в новому сезоні. Зараз це питання давайте не обговорювати. Скажу так, з трансферами складно. Тому що багато молоді намагається виїхати з України. Це сумно. Боляче. Не завжди та людина, яка виїжджає за кордон, отримує в кінцевому результаті ступінь розвитку. Спортивного, волейбольного. Можна потрапити в елітний клуб, там, де працюватиме тренерський штаб, там, де ти будеш розвиватися. А буває так, ти просто поїхав, десь помилився чи зіграв погано, тебе посадили на лаву запасних і твій талант і все інше зникло. Тому, тут буває по-різному.
– Питання цікаве. Усе залежить від того, яким буде склад. Яким буде склад – такі будуть і завдання. Наразі в планах попадання в четвірку найсильніших за фінальними результатами.
– Цікаво, цікаво. Ну, я сподіваюся, що процвітаючим лідером нашого українського волейболу. Ми проводимо певну роботу в цьому напрямку. По суті, з нуля будуємо повноцінну систему, яка буде охоплювати всі етапи формування професійного гравця високого рівня починаючи з юних років. Ми відкрили дитячу академію, набрали тренерський склад. У нас є і дівчата, і юнаки. У нас вже близько 90 осіб в академії. Наша молодь – це наше майбутнє!
– Напевно це питання хочеться в якійсь мірі назвати риторичним, бо поганий той солдат, який не мріє стати генералом, так і в нас. Якщо ми взялися за якусь справу, ми повинні досягти тих цілей, які самі собі ставимо. Адже в нас є розуміння того що ми робимо і навіщо ми то робимо. Так звісно є фактори на які ми не зможемо вплинути, але віримо що одного дня в Харків і взагалі в Україну повернуться європейський і світовий волейбол. І тим більше для харківського «Локомотива» та « Юракадемії» це була звична справа. Чому б це не відновити і не повернутися знову до таких часів. І не лише відродити, а продовжити і примножити.
– Безпека була забезпечена повністю. Завдяки Олегу Васильовичу Синєгубову. Дякую йому величезне. Не тільки від мене, від нашого клубу, від усіх харків’ян, від усіх жителів Харківської області. Тих, які в обмеженій кількості могли потрапити на цей матч. Але ви не уявляєте, який був ажіотаж. І скільки хотіло б людей сюди повернутися. Знову до спорту, знову побачити це свято спортивне, свято волейболу. Тому що ті люди, які живуть на нашій території, на Харківщині, я вважаю, що вони гідні всіляких розваг, спортивних заходів. І ми їм також повинні приділяти увагу, хоча б робити якесь, хай і рідкісне, але велике свято для кожного жителя Харківської області і міста Харкова.
– Звісно ні! Я розумів, що легко не буде і якби ми опускали руки від перших труднощів, то не досягли б навіть половини того, що вже зараз є. Але легкий «холодний нервовий душ» таки був. Кубкова гра з «Локомотивом». Це перша гра на великій арені. Перед глядачами, що скучили за волейболом. Так, ми її виграли, але з величезними проблемами і зовсім не з тим рівнем якості гри, на який ми були здатні і який розраховували показати. Але нами була проведена дуже серйозна і плідна робота над помилками і ця гра пішла нам на неабияку користь.
– Найемоційнішим? Напевно, перемога над «НУБіПом». Але у нас була чисто спортивна злість. Дуже прекрасні керівники цього клубу, засновники. Дуже хороші люди, добрі, чуйні, порядні. Але є деякі спортивні інтереси, які вони порушили. Я про це не хочу говорити. Опустимо це. Але саме ця перемога принесла задоволення.
– А в який момент ви зрозуміли, що саме цей склад «Локомотива 1945» може виграти все?
– Напевно, вже після закінчення першого етапу. Перед плей-оф уже було видно, що ми додаємо фізично, правильно будуємо тренувальний процес, мікроклімат у колективі. Заграла молодь. Притерлися, напевно. Уже було взаєморозуміння до партнерів, одне до одного. Уже проглядалася саме та гра, яка має відповідати рівню. І було зрозуміло, що нас уже ніхто не зупинить.
– «Локомотив 1945» – це бізнес-проєкт, меценатство чи спроби врятувати, відродити волейбольні традиції Харкова?
– Тут питання поставлене правильно. Принаймні для нас, напевно, це радість. Це не бізнес-проєкт. Тому що нам важко. І, напевно, те, що ми вкладаємо, знову ж таки, велике спасибі Ігорю Олександровичу Терехову, Олегу Васильовичу Синєгубова та Олександру Семеновичу Перцовському. Тут питання не стоїть про те, щоб клуб приносив якісь дивіденди чи ми заробляли на ньому. Хоча нормальний менеджмент полягає в тому, щоб клуб розвивався і, звичайно, результат був відповідний. Але ви зрозумійте, що у нас зараз дуже складний час. Йде війна. І, тим більше, ми на території Харківської області. Наше, напевно, завдання – дати радість тим людям, які живуть на цій території. І щоб вони розуміли, що Харків зламати не можна. Що є спорт, він живе, він буде жити. І, тим більше, перемагати. Найголовніше – не підвести наших земляків!
