Здоров'я
Сьогодні, 4 лютого, у світі відзначають Всесвітній день боротьби проти раку, який присвячений підвищенню обізнаності про рак, заохоченню його профілактики, ранньої діагностики та ефективного лікування
Зміст
Еспресо розповість більше про історію вивчення раку, а також про популярні теорії, які пояснюють його фундаментальну основу.
Чому з’явився Всесвітній день боротьби проти раку
Всесвітній день боротьби проти раку був започаткований у 2000 році під час Всесвітнього саміту проти раку нового тисячоліття в Парижі. Тоді представники урядів, міжнародних організацій та онкологічних товариств підписали Паризьку хартію проти раку, яка містила 10 статей про спільні зусилля для покращення якості життя хворих, інвестицій у дослідження, профілактику та лікування.
Власне, що 10 стаття цієї хартії офіційно оголосила 4 лютого Всесвітнім днем боротьби проти раку, щоб щороку нагадувати про ці цілі.
Ініціатором та координатором дня є Міжнародний союз проти раку (UICC) – найбільша глобальна організація, що об’єднує зусилля проти онкозахворювань. День спрямований на те, щоб зменшити стигму, пов’язану з раком, спонукати до дій на рівні окремих людей, спільнот і урядів, а також наголосити, що близько 40% випадків раку можна запобігти завдяки здоровому способу життя, вакцинації та ранньому виявленню, як відзначає Всесвітня організація охорони здоров’я.
Історія вивчення раку
Рак набагато старший за саму людину. Тому не вірте тим, хто каже, от колись так часто на рак не хворіли. Ні, хворіли, але менше про це знали й говорили.
Ба більше, ця хвороба (вірніше хвороби, бо цим терміном позначають понад сотню недуг), була навіть у динозаврів, котрі вимерли 65 млн років тому! Зокрема, у 2020 році група вчених підтвердила, що у хадрозавра (качкодзьобого динозавра), рештки якого знайшли в Канаді, за допомогою КТ-сканування виявили пухлину, майже ідентичну людському раку кісток.
Хребець динозавра, позначений пухлинними ураженнями, фото: sciencealert
Тобто рак супроводжує людство протягом всього нашого існування. Офіційно перші згадки про такі пухлини знайдені у папірусах давнього Єгипту, які даруються III тис. до н. е. Археологічні дані свідчать, що вже понад 4000 років тому єгипетські лікарі пробували оперувати пухлини, судячи з вирізаних ран на людських черепах.
Однак саме грецький лікар Гіппократ (460–370 р. до н. е.) ввів термін “рак” (лат. cancer, грец. karkinos) через схожість пухлини з формою краба, його клешнями, що розповзаються.
У античному світі та у середньовіччі рак розуміли як хворобу “нерівноваги рідин” (кров, флегма, жовта та чорна жовч) або божого покарання
Методи лікування були обмеженими – кровопускання, дієти, застосування трав і хірургічні втручання (ампутації при можливості), які часто виявлялися неефективними через відсутність знань про інфекції та стерильність.
Лише у XVIII–XIX ст. з’явилися перші систематичні спроби розуміти природу хвороби як біологічного процесу (наприклад, праці французького хірурга Бернара Пейрільє). У другій половині XIX ст. німецький науковець Рудольф Вірхов пов’язав рак із запаленням і клітинними змінами, також ввів термін “лейкемія”. Тоді ж з’явилася дієва хірургія з антисептиками, яку поширював американський хірург Вільям Галстед.
У XX столітті розвиток біології й медицини призвів до фундаментального розуміння раку як захворювання ДНК, де мутації генетичного матеріалу призводять до неконтрольованого росту клітин. Також нові методи боротьби з недугою: рентгенівські промені для діагностики та променевої терапії раку, хіміотерапія після Другої світової (азотисті іприти), гормональна терапія, зрештою, таргетна терапія кінця XX ст. та імунотерапія початку XXI ст.
Сучасні концепції розуміння раку
лікарі, фото: freepik
Варто наголосити, наука досі не має єдиного, остаточного пояснення, “що таке рак”. Однак сьогодні вчені сходяться на думці, що це точно не одна хвороба і не один механізм, а сукупність різних патологічних процесів. Як підкреслюють онкологи Дуглас Ханаган і Роберт Вайнберг, автори концепції “ознак раку” (Hallmarks of Cancer), злоякісні пухлини виникають унаслідок поєднання генетичних мутацій, впливу мікрооточення пухлини та реакції імунної системи.
Факти такі, що є науковий консенсус щодо:
- рак пов’язаний із порушенням контролю клітинного поділу;
- ключову роль відіграють мутації;
- пухлина еволюціонує, адаптується і може ставати стійкою до лікування;
- імунна система залучена, але не завжди ефективна.
Але немає єдиної відповіді на запитання, що є первинною причиною раку?
Тому сучасна онкологія дедалі частіше розглядає пухлину не як ізольований об’єкт, а як біологічну екосистему, у якій ракові клітини взаємодіють із навколишніми тканинами, судинами та імунними клітинами. Саме ці взаємодії багато в чому визначають агресивність раку та його стійкість до лікування.
Одна з дискусійних, але популярних нині гіпотез – атавістична (еволюційна) теорія раку, яку підтримують чимало іменитих вчених. Вона пояснює рак як реактивацію давніх генетичних програм, що сформувалися ще в одноклітинних організмів понад мільярд років тому. У багатоклітинних організмах ці програми “вимкнені” для співпраці тканин, однак вони досі є записані у нашому ДНК. Під впливом мутацій, стресу чи запалення клітини “забувають” про свою багатоклітинність і повертаються до цього базового, навіть егоїстичного режиму виживання – як у бактерій. Тоді клітини починають діяти “самі за себе”: безконтрольно діляться, ігнорують сигнали співпраці та стають надзвичайно стійкими до стресу й лікування.
Тобто такий підхід розглядає рак як “еволюційний відкат” до базових налаштувань, коли лише виникло життя, без обмежень росту та соціальної взаємодії клітин – коли кожна клітина думає лише про своє виживання. Адже у здоровому багатоклітинному організмі клітини працюють як один механізм: печінка переробляє токсини, легені забезпечують кисень, серце качає кров, а всі тканини координують обмін поживними речовинами та енергією, щоб організм функціонував як єдине ціле. Ракові клітини ігнорують ці правила, діючи “для себе”, що шкодить усій системі та може призводити до летальних наслідків. У світі щороку від раку помирає близько 10 мільйонів людей, а в Україні до повномасштабної війни ця цифра становила приблизно 100 000 осіб на рік.
Вчені намагаються знайти способи, як знову “навчити” ракові клітини співпрацювати з організмом або не давати їм “перемикатися” на одноклітинний, егоїстичний режим. Більше про цю теорію і загалом про рак можна дізнатися у праці канадського нефролога Джейсона Фанга у книзі “Рак: новий підхід у дослідженні хвороби”.
Новини про “ліки від раку”: чому універсального засобу немає і чи можливий він
фото: Еспресо: Біла Церква
У новинах часто з’являються сенсаційні заголовки: “Вчені знайшли ліки від раку!” Але мова у більшості йде про нові підходи до лікування певних видів раку. Кілька прикладів:
- У кінці січня цього року у медіа багато писали, що іспанські вчені створили комбінацію трьох препаратів, яка повністю знищила агресивну форму раку підшлункової залози у мишей без рецидивів;
- Влітку минулого року повідомлялося, що у США розробляють вакцину на наночастинках, що тренує імунну систему атакувати пухлинні клітини певних типів раку.
- Восени була інформація, що деякі дослідження показують, що мРНК-вакцини (як COVID-щеплення) можуть потенційно посилювати реакцію імунітету проти раку у пацієнтів у поєднанні з імунною терапією.
І багато інших подібних новин, які дають людям надію, але поки що вони стосуються окремих видів раку або конкретних умов лікування – далеко не “універсального” вирішення.
Рак – це понад сотню різних захворювань. Кожен тип (і навіть пухлина в одного пацієнта) має унікальний набір мутацій. Всередині однієї пухлини – різноманітність структури: різні клітини з різними мутаціями, що робить їх стійкими до одного препарату. Клітини швидко еволюціонують, адаптуються та уникають терапії (як у дарвінівській еволюції). Ракові клітини ховаються від імунітету, змінюють себе і метастазують, тобто агресивно прогресують.
Універсальний засіб вимагав би впливу на спільну рису всіх раків, але така риса єдина лише на дуже базовому рівні (наприклад, безконтрольне розмноження), а таргетувати (шукати) її без шкоди для нормальних клітин неможливо. Навіть імунотерапія чи вакцини працюють не для всіх.
Тому майбутнє лікування раку не полягає в одній “чудо-пігулці”, а в персоналізованій медицині: генетичне профілювання пухлини, комбіновані терапії, раннє виявлення, профілактика та навіть застосування штучного інтелекту для прогнозування розвитку хвороби. Сучасні підходи дозволяють контролювати рак як хронічне захворювання, жити з ним роками, а для багатьох пацієнтів – досягати повної ремісії. Це демонструє, що боротьба з раком – не фантастика, а реальний поступ у науці та медицині, де знання, технології та увага до конкретного пацієнта стають ключем до перемоги.
Читайте також: Лікар Стойка порадив, що вдягати і як утеплити кімнату, щоб не замерзнути
