31-річний боксер Джош Келлі повністю занурений у справу і на час тренувального табору живе у квартирі свого тренера Адама Бута в Сурреї, після тритижневого тренувального збору в Дубаї. Уже завтра на Келлі чекає перший у кар’єрі поєдинок за звання чемпіона світу – він зустрінеться з росіянином Бахрамом Муртазалієвим.
Рекорд Келлі – 17-1-1 (9 КО), і навіть нічия в його кар’єрі стала важливим уроком: ідеться про ранній 10-раундовий поєдинок з американцем Реєм Робінсоном у червні 2019 року в Madison Square Garden, в андеркарді першого бою Енді Руїса та Ентоні Джошуа. Тоді у Робінсона був рекорд 24-3-1, а Келлі проводив лише дев’ятий бій на професійному рингу.
Келлі виграв останні сім поєдинків поспіль, а у своєму єдиному бою 2025 року йому знадобилося менше ніж дві хвилини, щоб розібратися з Флавіусом Бієа – якраз на цій же арені. Проте Бут переконаний: час для вирішального кроку вибрано ідеально.
“Я дивлюся на Джоша і бачу, що він дійсно перебуває на піку зрілості – сили, розуміння того, хто він як чоловік, що він зробив і що ще може зробити як спортсмен і як боксер, – каже тренер. – Зазвичай ми називаємо це праймом, виходом на пік. І є цілком конкретні, відчутні, вимірні речі, які показують мені: зараз – правильний час для Джоша бути саме на цьому етапі”.
Минуло вже вісім років відтоді, як Бут востаннє привів бійця до світового титулу – тоді Раян Бернетт завоював два пояси в найлегшій вазі, поповнивши список чемпіонів Бута поряд з Енді Лі та Девідом Хеєм. Але за цей час через його зал у Сурреї пройшла ціла плеяда топ-боксерів на різних стадіях кар’єри: Джордж Гроувз, Майкл Конлан, Джо Джойс, Кріс Юбенк-молодший, Дейв Аллен, Фелікс Кеш, Девід Аделі – всі вони в той чи інший момент працювали з ним.
Коли його просять згадати останній переможний бій за світовий титул, Бут посміхається.
“Давно це було, – відповідає він. – Прямо скажемо, чимало часу минуло”.
Він робить паузу, замислюється і продовжує:
“Так, напевно, мене взагалі вже не повинно було тут бути, – каже він. – Якщо подивитися на вісім років до того моменту і вісім років після – різниця колосальна.
Таке життя, вірно? Або, правильніше сказати, такий мій шлях. Для мене це ніколи не було про “ну ось, він чемпіон світу – значить, я його буду тренувати”. У мене так не працює. Для мене це завжди набагато більш особиста історія, набагато більш довгострокова. Навіть із Міком Конланом – він вийшов на бій за титул світу з Лі Вудом і програв, але ми з ним працювали разом роками, перш ніж він до цього дійшов. Джош зі мною вже дев’ять років – з самого моменту, як став професіоналом. Це завжди довгі подорожі. І якби не Джош, я впевнений, що, найімовірніше, вже не займався б тренерською роботою”.
“Але ми прийняли рішення пройти цей шлях до кінця. Я всім серцем вірю в його здібності. Я знаю, наскільки він хороший. Я бачив, на що він здатний. І, пройшовши через цей етап свого розвитку, зараз він отримав можливість реалізувати свій потенціал. І це мене по-справжньому надихає.
Саме це і змушує мене продовжувати займатися цією справою. Я в боксі вже дуже давно. У мене повно травм, повно власних болів. Мені потрібна операція відразу на двох суглобах, але я не можу дозволити собі це, поки не завершу тренерську кар’єру. Це був довгий шлях, але, незважаючи на все, в мені, як і раніше, є якась юнацька захопленість”.
На запитання, чи означає це, що Келлі може стати його останнім бійцем, Бут відповідає:
“Я думав, що Девід Хей буде моїм останнім. Адже я ніколи не починав ходити в зал, тримати лапи і тренувати людей з думкою про кар’єру. Я взагалі не планував робити це професією. Я працював викладачем і був задоволений своєю роботою. А потім раптом – не встигаєш озирнутися, як тебе затягує цей вир. Тому що, згадайте, я був не тільки тренером. Я одночасно був менеджером і промоутером чемпіона світу у важкій вазі. Це був справжній вихор – виснажливий, такий, що вимотує до межі. Так що я не знаю. Ніколи не говори “ніколи”, тому що з 2008 року в мене одна нога вже стоїть за дверима”.
