Суспільство
Рівно 30 років тому Україна отримала свою базу в Антарктиці – 6 лютого 1996 року синьо-жовтий стяг замайорів на острові Галіндез, заклавши початок нової історії
Зміст
Спочатку був “Фарадей”
фото: Robert Moss, British Antarctic Survey
До 1996 року українська антарктична станція належала Великій Британії та мала назву “Фарадей” – на честь британського вченого Майкла Фарадея. Проте історія її появи визначається цілою низкою подій.
Свої перші станції в Антарктиці в рамках військової експедиції – секретної на той момент операції “Табарин” – британці заснували ще 1944 року. Тоді головна мета полягала у тому, щоб перешкодити ворожим кораблям заходити в гавані та посилити претензії Британії на Фолклендські острови. Але це дало також унікальну можливість проводити наукові дослідження.
Тим часом історія “Фарадея” розпочалася не на Галіндезі, добре відомому всім поціновувачам полярного світу зараз, а на сусідньому острівці Вінтер. Саме тут у 1947 році збудували невелику дерев’яну споруду із назвою “Хатинка Ворді” – на честь сера Джеймса Ворді, учасника експедиції Шеклтона та одного з ключових радників британських антарктичних програм. Тоді ж почала свою роботу перша постійна метеообсерваторія.
Однак умови на острові Вінтер виявилися обмеженими, і вже у лютому 1954 року основну інфраструктуру перенесли на острів Галіндез. Там звели нові будівлі, а головний корпус отримав назву “Коронаційний будинок” на честь коронації королеви Єлизавети II у 1953 році. Саме ця станція згодом і стала відомою як Нові будівлі були зведені на острові Галіндес у лютому 1954 року. Головна будівля була названа “Фарадей”.
Від “Фарадея” до “Академіка Вернадського” за один фунт
фото: Оксана Савенко, НАНЦ
Після розпаду Радянського Союзу спадкоємицею всього цінного себе оголосила Росія, тому жодної з п’яти діючих на той момент антарктичних станцій Україна не отримувала, навіть попри те, що забезпечувала майже всю їхню інфраструктуру, а значну частину більшості полярних експедицій становили українці.
Натомість 5 років потому отримала якісну та надійну базу від Великої Британії, яку дружня країна передала за символічний 1 фунт стерлінгів.
“Ми отримали станцію в найскладніші роки, втримали її і втримали цю всю полярну науку й інфраструктуру”, – казав у одній із розмов з Еспресо полярник Сергій Глотов.
Україну обрали серед кількох претендентів на продовження роботи антарктичної станції. Для Великої Британії було принципово, щоб станція перейшла до країни, здатної не лише утримувати інфраструктуру, а й продовжити наукові програми, започатковані на “Фарадеї”. Тому перед ухваленням остаточного рішення представники Британської антарктичної служби приїздили до України, знайомилися з науковцями та роботою інститутів НАН України в Києві й Харкові.
Меморандум про передачу британської антарктичної станції Україні був підписаний 20 липня 1995 року. А фактично через шість місяців – 6 лютого 1996 року – на острові Галіндез відбулася подія, яка започаткувала українську сторінку історії станції: британський прапор урочисто спустили, а замість нього підняли синьо-жовтий стяг. Станцію назвали “Академік Вернадський” – на честь видатного українського мислителя й ученого Володимира Вернадського, який заклав основи вчення про біосферу та ноосферу, а також очолював першу Академію наук України.
Отримавши станцію, Україна стала частиною елітного так званого “Антарктичного клубу”, себто спільноти країн, присутніх на теренах Антарктики.
Разом із будівлями станції українські полярники отримали також вартісні наукові прилади, спорядження, одяг, взуття, але не лише: британці залишили різні корисні речі для дозвілля як от книжки, дартс, більярд, шахи чи доміно, і навіть деякі традиції.
Окрім того, у спадок передали й Хатинку Ворді, яка стала музеєм, зберігаючи всередині усе точно так само, як воно й зосталось з часів перших експедицій.
Що цікаво, перша група української антарктичної експедиції вирушила криголамом James Clark Ross, який майже 20 років потому придбала Україна і він став криголамом “Ноосфера”, сьогодні добре знаним та шанованим світовою науковою спільнотою.
Досягнення та прагнення: 30 років експедицій, досліджень та міжнародної співпраці
фото: Сергій Глотов
Від початку своєї роботи і по сьогодні станція “Академік Вернадський” продовжує займатися низкою важливих для всього світу досліджень.
Зокрема, як колись і прагнули британці, українські науковці продовжили “фарадеївські” метеорологічні дослідження, які проводилися фактично з моменту появи станції ще 1947 року і є одними з найстаріших в Антарктиці. Метеорологи ведуть тут спостереження за змінами клімату, а також за погодою, про яку люди потім можуть дізнатися у різних куточках світу.
“Геофізики наші, магнітометристи вивчають явища, які відбуваються всередині планети. Обсерваторія, яку вони модернізували, входить у десятку найсучасніших, найкращих і найточніших обсерваторій у світі”, – розповідав після повернення з двох експедицій поспіль Сергій Глотов.
Завдяки такій тяглості збору даних та усім дослідженням вчені мають змогу спостерігати як змінюється наша планета, що із нею відбувається, а також робити певні прогнози. Як зауважили у НАНЦ, ця геомагнітна обсерваторія “Вернадського” наразі єдина в Антарктиці передає надточні односекундні дані до спеціальної світової мережі Intermagnet, звідки її використовують і науковці, і різні організації.
“Академік Вернадський” постійно вдосконалюється та розвивається, кожна наступна експедиція може похвалитися новими здобутками та якісною роботою. А поява у власності НАНЦ 4 роки тому криголама “Ноосфера” дозволила вченим розширити свої дослідження та стала символом повернення України до світового океану.
“Вона стала не лише інструментом для українських науковців, які отримали можливість працювати за межами станції “Вернадський”, та хоч по всій Антарктиді і взагалі океану, але також певним інструментом нашої дипломатії. Це частина нашої міжнародної політики. Це знак престижу, бо насправді дуже багато країн дивуються тому, що навіть в таких важких умовах ми маємо свій власний науково-дослідний флот. Тому це й інструмент для налагодження співпраці. І зацікавленість в ній дуже велика”, – відзначав раніше у розмові з Еспресо Євген Дикий.
Читайте також: Флот науки і свободи: 4 роки тому над криголамом “Ноосфера” замайорів синьо-жовтий прапор
Але поряд із постійною роботою на ниві української та світової науки, міжнародними співпрацями, обмінами досвіду та вдосконаленнями, полярники станції є не лише активними помічниками українських захисників, але й “бойовими пінгвінами” – саме так лагідно називають колег, які боронять Україну у війську. Наразі від початку повномасштабного вторгнення до Сил оборони України доєдналися понад 30 полярників, серед яких є представники всіх антарктичних професій: вчені, кухарі, лікарі, дизелісти, сисадміни, механіки.
