Sport.ua побував у Городку і побачив на свої вічі ті умови, створені для наших топових волейболістів На минулих вихідних у Городку на Хмельниччині визначився переможець Суперкубка України з волейболу серед чоловіків. Звісно ж, у Городку, адже саме там, у місцевому спорткомплексі «Епіцентр», в сезоні-2025/26 відбуватимуться всі матчі української Суперліги серед чоловіків. І, звісно, здобула трофей основна команда «Епіцентру-Подолян», базовий клуб національної збірної, котра цьогоріч успішно дебютувала в Лізі націй. У фіналі колектив, який з нового сезону очолює словенський спеціаліст Радован Ґачіч, – також звісно – переміг другу команду «Подолян», створену на базі молодіжної збірної України і вкомплектовану кількома досвідченими волейболістами. Після чотирьох років повномасштабної війни Городок став основним осердям українського чоловічого волейболу, завдяки якому гра, в якій впродовж останніх дев’яти років маємо стабільне зростання результатів на міжнародному рівні, живе, а не животіє. Sport.ua побував у Городку і побачив на свої вічі ті умови, які створені для наших топових волейболістів. І не лише волейболістів. Як усе починалося Городок міг би бути мальовничим і привабливим для туристів містечком. Розташований він практично на кордоні Хмельницької і Тернопільської областей, вже по праву, тобто тернопільську сторону Збруча. Саме місто розташоване на річках Смотрич і Тростянець на подільській височині, в 52 кілометрах від обласного центру Хмельницького. Тут вистачає старовинних, хоча й дуже занедбаних будівель. Фактично, з сучасного тут – лише спорткомплекс «Епіцентр», в якому власне й відбуваються матчі національного чемпіонату, а також кілька будівель компанії «Епіцентр». Городок є батьківщиною двох відомих представників крупного українського бізнесу і політики – Олександра Гереги та Олександра Слободяна. Та якщо останній створив імперію напоїв «Оболонь» у Києві, то Герега обрав осердям свого бізнесу рідне місто. У волейбол компанія «Епіцентр» прийшла у 2018-му, коли в Городку був створений професійний клуб. Дуже скоро команда вибилася в Українському волейболі на провідні ролі і на сьогодні є дворазовим чемпіоном, триразовим володарем Кубка і Суперкубка України. Актуальна переможна серія «Подолян» на внутрішній арені сягає 32-х матчів. З 2021-го «Епіцентр» став титульним спонсором чоловічої національної команди з волейболу і відповідно був причетним до найгучніших успіхів нашого волейболу – чвертьфінали чемпіонатів світу і Європи, перемога в Золотій Євролізі, успішний старт у Лізі націй. При цьому, на відміну від інших крупних гравців волейбольного ринку, а найперше Володимира Дубінського, який відповідав за напрям жіночого волейболу, у ході п’єси інтерес до гри у подружжя Герег не охолов. То за умови, що амбітних спортивних проектів, які фінансує повністю чи підтримує «Епіцентр», у них вистачає. То і однойменний футбольний клуб, який цьогоріч дебютував в УПЛ, і команда «Проект» з Варшави, котра торік виграла європейський Кубок виклику, а в польській волейбольній Плюс-Лізі два сезони поспіль фінішувала третьою. А ще Олександр Герега є президентом Федерації важкої атлетики України. Цей вид спорту «Епіцентр» підтримує з 2008-го і відповідно безпосереднім чином долучився до виховання чемпіонів і призерів чемпіонатів світу і Європи Дмитра Чумака, Ганни Давидової, Юлії Калиної, Юлії Паратової, Каміли Конотоп, загиблого в боях за Україну Олександра Пелешенка та багатьох інших. Правда, в кулуарах кажуть, що після чергової серії допінгових скандалів, а надто після скандалу навколо можливого призначення кримського сепаратиста Андрєєва тренером збірної України до цього виду спорту «Епіцентр» охолов і підтримує радше для проформи. Реалії Зовсім інша ситуація – з волейболом. Фактично, якби не зусилля, зокрема матеріальні, «Епіцентру», чоловіча Суперліга мала б трохи інший вигляд. Бо окрім двох команд з клубної структури і наданого місця для проведення змагань, компанія взяла на себе витрати зі сплати вступних внесків. Це суттєво, адже, приміром, «Буревісник» із прифронтового Чернігова рахує кожну копійку, адже всі кошти йдуть на будівництво фортифікаційних споруд і зміцнення обороноздатності. Так само доцільнішим вважає керівництво тернопільської «Поліції охорони» спрямувати кошти на купівлю дронів та інших критично важливих речей для фронту, ніж витрачатися в цей час на спортивні проекти.
Спорткомплекс «Епіцентр», який став на сьогодні головним осердям чоловічого клубного волейболу в Україні – то сучасний ігровий зал на 700 глядацьких місць, величезні тренувальні зали для боксу, боротьби і фітнесу (зал для тренувань з важкої атлетики знаходиться в окремому приміщенні). Волейболом, крім хлопців, у Городку вже займається 55 дівчат. При цьому для дітей заняття спортом і відвідання спортивних секцій у спорткомплексі «Епіцентр» – абсолютно безкоштовне. Власники компанії кажуть, що це соціальний проект.
«Також у спорткомплексі тут є номери готельного типу, в яких живуть зокрема деякі волейболісти «Епіцентр-Подолян», – каже тренер команди Богдан Середа. – А більшість волейболістів мешкають в орендованих клубом сучасних апартаментах».
Додамо, що гостьові команди, в самому Городку розміститися не можуть і як правило засиляються в одному з численних готелів у селі курортного типу Сатанів, що в 27-ми кілометрах від міста.
Треба сказати, що з цього сезону «Подоляни» відмовилися від запрошення легіонерів. З іноземців у команді працює тільки тренер Радован Ґачіч. Поки війна і суперники на внутрішній арені не мають змоги підсилювати склади, зосередившись на збереження свого кадрового потенціалу, сенсу в запрошенні легіонерів, звісно, немає. Хіба в розрізі виступу в Кубку виклику, де «Епіцентр-Подоляни» вже пройшли стартову стадію і готуються до протистояння 1/16 фіналу з сербською «Тополою».
Порятунок генофонду і матеріальні труднощі
А резерв «Подолян» готується в Івано-Франківську.
«Коли невдовзі після початку повномасштабної війни на нас вийшли з ідеєю про створення в Івано-Франківську волейбольної академії «Епіцентр-Подоляни», ми це сприйняли з великим ентузіазмом, адже розуміємо, що в реаліях війни маємо дбати про збереження генофонду в цьому виді спорту і країні загалом. Нині в нас тренуються найталановитіші діти зі всієї України 2007-2012 років народження, наші вихованці складають кістяк збірних U16 і U18. Команда на базі хлопців до 18 років торік стартувала у вищій лізі чемпіонату України і відразу посіла там високе третє місце. Хлопці до 16 років зараз грають у першій лізі національної першості», – розповідає керівник управління спорту та молодіжної політики Івано-Франківської обласної військової адміністрації, а паралельно директор волейбольної академії «Епіцентр-Подоляни» Костянтин Лисейко.
«Збереження генофонду нині є для нас найгострішим питанням поряд з матеріальними труднощами, з якими всі галузі стикаються в час повномасштабної війни, – каже президент Федерації волейболу України Михайло Мельник. – Лише з Чехії протягом останніх чотирьох років отримали запити щодо 400 юних гравців, які покинули Україну і не були ніде зареєстровані. Тому це дуже добре, що є така академія, що створені умови, які стримують від’їзд талановитих дітей у час війни за кордон».
Президент Європейської конфедерації волейболу Роко Сікіріч, який завітав в Україну, в Городок якраз під фінальний матч Суперкубка, був щиро вражений наведеними паном Мельником цифрами. І запевнив, що Україна надалі може розраховувати на підтримку ЄКВ. Зокрема матеріальну.
«Для нас це дуже важливо, – каже пан Мельник. – У нас величезна кількість змагань, і майже всі тренувальні збори відбуваються за кордоном. Бюджет був закладений на початку року в Міністерстві, враховуючи наші ціни, а не польські і закордонні, і ми свій бюджет «з’їли». Якби не підтримка компанії «Епіцентр», ми вже давно пішли б з торбами. Але хочеться більшої підтримки, бо ми ще багато винні за минулий рік».
Патріотизм
Хорват Роко Сікіріч запевнив, що розуміє Україну і українців як ніхто, адже дев’ятирічним відчув, що таке війна, на собі, теж тоді сидів у бомбосховищі. При цьому президент ЄКВ наголосив на важливості спортивних перемог у такий час: «Тоді, в 1992-му під час війни наші баскетболісти виграли срібло Олімпіади. Для хорватів цей результат був великим піднесенням. Сподіваюся, зараз українцям морально допомагають зокрема й перемоги вашої національної збірної з волейболу».
Пан Сікіріч, звісно, знає, наскільки важливою для тої баскетбольної хорватської збірної була постать зірки НБА Дражена Петровіча, котрий приїздив у збірну завжди, не дивлячись на завантаженість за океаном і силу суперників. Бо розумів, як важливо грати за країну в такий час. Зокрема приїхав Дражен на матч відбору до Євробаскету-1993, в якому хорвати зустрічалися з поляками. По дорозі з Польщі в Німеччину Петровіч тоді загинув в автокатастрофі.
На жаль, в сучасному українському спорті пріоритети часто трохи інші. І у волейболі, і в тому ж баскетболі, де всякого роду лені, михайлюки і скапінцеви ігнорують виклики в національну команду роками. В час найкровопролитнішої з часі Другої світової війни, коли їх країна веде боротьбу за існування. Та менше з тим…
Фактор війни був відчутним зокрема й під час тих двох днів, коли чотири найсильніших волейбольних команди за підсумками минулого сезону боролися за Суперкубок України-2025 у спорткомплексі «Епіцентр» зараз. У суботу, 22 листопада, в лобі арени стояв столик – зі свічкою і двома окрайцями хліба в пам’ять про жертв Голодоморів і зі скринькою, яку збирали кошти на підтримку підрозділу, в якому з перших днів повномасштабного вторгнення боронить Україну уродженець Городка Сергій Кавацький. Можливо, найзворушливішою миттю того всього дійства стало фреш-інтерв’ю MVP турніру, 37-річного догравальника основної команди «Епіцентру-Подолян» Володимира Сидоренка, у якому він, ледь стримуючи сльози, зазначив, що провів матчі Суперкубка з особливим завзяттям, бо напередодні на війні загинув його друг і однокласник, бойовий медик Сергій Орленко.
Фінал
Обидві команди «Епіцентру» вийшли у фінал доволі легко: основа розгромила «МХП-Ладижин», «молодіжка» – «Житичі-Полісся». Це й не дивно, адже більшість лідерів суперників у міжсезоння перебралися якраз у напрямку Городка. При цьому колишні бомбардири полісян Віктор Шаповал та Микита Лубан і екс-капітан вінничан Сергій Міщенко наразі не потрапляють до основи «Подолян».
А ось від фіналу любителі волейболу очікували більшої заруби. Помилково вважати, що «молодіжка» у структурі клубу з Городка сприймається як фарм-клуб. Наразі ці дві команди мають незалежні одна від одної амбіції. У попередньому дербі «Подолян» у Суперлізі молодь, яку тренує Костянтин Рябуха, нав’язала основі серйозну боротьбу, навіть відібрала один сет, але врешті поступилася. Кажуть, наче Олександр Герега пообіцяв молодіжці в разі перемоги підвищені преміальні. Непрямо, але підтвердив це в коментарі Sport.ua після фіналу Суперкубка й 20-річний догравальник Едуард Штерик, якому у майбутньому пророкують лаври головної зірки українського волейболу. «Так, Олександр Володимирович надихав нас, говорив, щоб ми дали бій старшій команді», – каже Едуард.
Та цього разу «старики» шансів «молодіжці», в складі якої виступають старші за віком Богдан Татаренко, Денис Велецький і Сергій Рябов, не залишили. Заспів перемозі дала серія з трьох могутніх подач розігруючого збірної України Віталія Щиткова на старті зустрічі. Позначивши перевагу з перших розіграшів, чинні чемпіони і володарі Кубка не давали підстав засумніватися в своїй домінації до самого кінця. Хоча суперник й достойно опирався.
«Не дивлячись на те, що ми двічі перемогли по 3:0, було важко, – каже Sport.ua наставник тріумфаторів Радован Ґачіч. – Щотижня ми перемагаємо, але маємо маленькі труднощі. Намагаємося постійно вдосконалюватися. Ми професіонали і повинні кожен матч проводити з максимальною віддачею. Зокрема проти молодіжної команди «Подолян». Так, більшість хлопців у їх складі молоді, але є кілька досвідчених волейболістів, які вже мають досвід серйозних поєдинків і вміють грати у волейбол».
«Як спортивний директор клубу «Епіцентр-Подоляни» підсумками Суперкубка я задоволений: дві наші команди грали у фіналі, – бере слово наставник «молодіжки» Костянтин Рябуха. – А щодо фіналу, то основна команда вкомплектована серйозними гравцями міжнародного класу. Вони дають молоді професійний урок. Як тренер молодіжної команди можу сказати, що фінали треба вміти грати. Для цих хлопців це перший такий досвід. Не все склалося, десь ми просіли, не виконали всіх завдань, які ставили напередодні матчу, виглядали трохи розсіяними. Але такі матчі стають підґрунтям для успішних виступів. Думаю, вже наступного матчу команда буде сконцентрованішою. Та й натиск чемпіонів був потужний. Нам було дуже складно. Втім, ми могли вчинити серйозніший опір, якби працювали, як єдиний організм. Тут це не вийшло. Будемо робити висновки. Також ми розуміємо, що додаткової мотивації основній команді додав той факт, що преса, місцеві вболівальники трохи більше підтримували молодь».
Враховуючи, що волейболісти обох команд-фіналісток тренуюються в одному залі і представляють одну структуру, доречним було б питання можливої міграції волейболістів з однієї команди в іншу. Втім, видається, що зараз волейболісти відчули смак дербі і мають бажання доводити щось одне одному в тому форматі, який існує на цю мить.
Принаймні, на такі висновки наштовхує сказане після гри Едуардом Штериком: «Перейти в першу команду? Чесно кажучи, не хочеться. Хочеться їх тут позлити. А то стояти з ними там якось…»
