14 листопада Міністерство культури України повідомило про внесення двох нових елементів до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини країни. У списку з’явилися конотопська відьма та таврійський розпис – обидва мають значний культурний контекст для різних регіонів України та української духовної традиції.
Також у відомстві уточнили, що 12 листопада до Нацпереліку було додано ще два елементи. Серед них – традиція таврійського розпису як спільна практика просторового та ужиткового оздоблення на Миколаївщині. Такі розписи побутують у Миколаєві та на Очаківщині, Вознесенщині, Первомайщині, у Галицинівській громаді та інших територіальних громадах області; історично вони мають коріння в Кінбурні та суміжних територіях Очаківщини.
Що стосується булин про конотопську відьму, Мінкульт повідомляє, що ці перекази зосереджені в Сумській області, зокрема в місті Конотоп та сусідньому селі Підлипне. Вони активно прижилися саме в місті завдяки густоті населення та зацікавленості мешканців, що сприяє збереженню культурної ідентичності місцевої громади.
Найвідомішим твором, що базується на українських віруваннях про відьом, є повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», де автор детально описував обряди, зокрема ворожіння та замовляння. У Конотопі досі зберігають пам’ять про героїв твору – у міському музеї розгорнута експозиція, присвячена конотопським відьмам: тут представлені жорна, якими випробовували жінок на чистоту помислів, а також легендарний літальний механізм, на якому нібито вони могли літати.
Повість Квітки-Основ’яненка стала джерелом натхнення для однієї з найвідоміших українських вистав «Конотопська відьма» у театрі Франка та для фільму Андрія Колесника «Конотопська відьма», що розповідає про помсту росіянам. Образи та події твору й досі живуть у культурній пам’яті та в різних адаптаціях, підтримуючи дискусію про народні вірування та історичні міфи.
Загалом внесення цих елементів до Національного переліку підкреслює багатство української нематеріальної культурної спадщини та його роль у формуванні регіональної та національної ідентичності. Водночас це свідчення того, як традиції усталюють зв’язок між минулим і сучасністю, зберігають народні перекази та творче уявлення українців, пише Межа.
