Матеріал підготував Почепцов Захар Сергійович, вихованець гуртка «Журналістика» комунального позашкільного навчального закладу «Охтирський міський центр позашкільної освіти-Мала академія наук учнівської молоді», учень 7 класу Охтирського ліцею №3:
Коли я буваю біля Зеленого озера, що знаходиться у середмісті Охтирки, чомусь завжди відчуваю, наче в мене на очах чарівні окуляри, крізь які видно далеке минуле. Воно чомусь завжди було найбільш популярним серед містян. На перший погляд, здається, нічого особливого: водойма як водойма. Але незвичайна за всіма параметрами. Вона приваблює своїм справді смарагдовим кольором, серцевидною формою, а ще таємничістю і легендарністю.
Не всі з чотирнадцяти озер, які існували в Охтирці, збереглися до нашого часу у первозданному вигляді, за винятком Зеленого. Як з’явилося це озеро та яким чином «живе», адже саме по собі воно безпротічне, тобто отримує для поповнення зовні тільки дощові та талі води, які використовує на випаровування та інфільтрацію, не віддаючи нічого ні великим, ні малим річкам?
Я вперше почув про цю інформацію від керівника гуртка «Географ-дослідник» Охтирського міського центру позашкільної освіти – Мала академія наук Віри Хорошун.
– Вихованці гуртка, які протягом кількох років вивчали та досліджували озеро Зелене, визначили, що його котловина має площу 12 500 квадратних метрів, а площа дзеркала змінюється від чотирьох до шести тисяч квадратних метрів, залежно від рівня води у водоймі. Хоча озеро розташоване далеко від пойми річки Охтирка і озер Білого і Мошенського, його чаша постійно заповнена водою і ніколи не пересихає, навіть у найпосушливіші роки. Дослідники припустили, що водойма утворилася шляхом вимивання пластів грунту підземними водами. А може, в доісторичні часи на території сучасного міста існувало велике озеро або ж це було русло великої річки, – розповіла Віра Валентинівна.
Але є й інша версія виникнення озера, яку описав краєзнавець Євген Мегера у своїй книзі «Охтирка в особистостях. 1654-2014». Річ у тім, що насправді це не природня водойма, а рукотворний став, викопаний за ініціативи та сприяння охтирського городничого Гусаковського у 1658 році.
Очевидно, були якісь підстави саме тут влаштувати романтичну водойму, навколо якої неспішно прогулювались молоді дами з кавалерами. А Зеленим озером його почали називати значно пізніше й ось з якої причини.
Чому позеленіло Зелене озеро?
У травні 1763 року Катерина ІІ видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. І у грудні 1965 року Охтирський козацький полк було переформовано в гусарський.
У 1782 році Указом Катерини ІІ відбулася ліквідація залишків автономії наших козацьких земель, тобто Слобожанщини і Гетьманщини. Внаслідок цієї реформи українські козаки «стали государственными крестьянами», або ж невичерпним джерелом для насильницьких рекрутських наборів. Полково-сотенний устрій, який з часів Богдана Хмельницького побутував зокрема і в Охтирці, цим Указом Катерини ІІ був ліквідований, а давні українські-козацькі сотні, яких тільки в Охтирці було десять, розпущено і реорганізовано.
Костянтин Олійник – козак Левушківського куреня Війська Запорозького Низового (він же директор Центру народознавства ”Мамаєва Слобода” у Києві) опублікував інформацію, в якій щиро по-козацьки оповів непросту долю тієї частини українського козацтва Слобожанщини, котра, позбавлена вождів, змушена була, аби не стати кріпаками, одягнути імперські однострої рядових солдат російської армії, а відтак, захищати не свою рідну козацьку Вкраїну, а імперію німців Романових.
Полковники, сотники та й інша старшина українського козацтва фактично зрадили свій народ, отримавши російські дворянські титули, одягнувши мундири секунд-майорів, генерал-бригадирів імперської армії й промінявши запах полину в степах Запорозької Січі на запах лаку паркету царських палацах, – писав Костянтин Олійник у 2012 році.
В Охтирці козацька верхівка теж отримала права і привілеї російського дворянства. Тоді ж і на рядових охтирських козаків одягли зелені мундири так званого Охтирського гусарського полку, до якого були приписані й відомі російські дворяни, які не мали жодного відношення до Охтирки. Тож покріпачені вільні козаки стали найбільш затребуваним «гарматним м`ясом» військової «імперської машини.
За легендою, козацьку старшину Охтирського полку було викликано до Петербурга, де їй було повідомлено про перетворення Охтирського полку з козацького на гусарський. Туди старшина поїхала в синіх жупанах, а повернулася до Охтирки в зелених мундирах. Було це проти Великодня, коли козацтво й старшина подалися до Свято-Покровського собору на урочисту відправу, Заутреня скінчилась, і люди почали христосуватися, та тільки тепер запаніла козацька старшина, що обернулася на офіцерів-гусарів, не захотіла чоломкатися з нетягами-козаками й, гнучи кирпу, попростувала додому. Такої зневаги не могли стерпіти прості козаки, схопили щойно спечених панів офіцерів і потягли до недалекого від собору озера, де стали топити їх. На поверхні озера раз у раз виринали зелені мундири, котрі довго не хотіли йти на дно, й це видовище справило на всіх таке велике враження, що озеро почали звати Зеленим.
До 60-х років минулого віку вся улоговина Зеленого озера була заповнена водою. Про це свідчать старі фотографії, надані мені охтирським краєзнавцем-колекціонером Ігорем Миколайовичем Горбушком.
– У моїй оцифрованій і систематизованій колекції понад 5 тисяч старих фотографій нашого міста і людей, які його населяли, починаючи з початку минулого століття. Серед них всього чотири світлини із зображенням Зеленого озера. Як відомо, це була елітна частина міста, де мешкали багаті люди, які любили літню прохолоду у тіні старих дерев на березі, а взимку розважалися катанням на ковзанах.
Тут напували коней селяни, що прибували із Полтавського шляху на охтирські ярмарки та базари, адже наше місто славилося можливістю вдало скупитися і спродатися. Озеро було вщерть заповнене водою. Та на початку 60-х років минулого століття, коли по сусідству почав розбудовуватися завод «Промзв’язок», з цього озера почали брати глину і пісок. Були порушені джерела на дні озера і рівень води різко впав і відтоді вода більше не підіймалася аж до кромки берега, – пригадав, що було йому відомо, Ігор Миколайович.
Лебедина казка
Майже 10 років тому на озері оселилися лебеді. Для птахів побудували будиночок посеред водойми. Працівники школи та учні доглядають за птахами, а зимують вони у шкільному сарайчику, де для них створені добрі умови. У теплу пору року озеро є гарною локацією для фотосесій та для прогулянок навколо водойми, а взимку, коли морози сковують водну гладь, на льоду катаються на ковзанах та спускаються з крутих берегів на санчатах.
Зелене озеро – улюблений шматочок землі не тільки для мене, а й для усіх охтирчан. Як закінчиться війна і настане мир, прийде і час рятувати озеро Зелене, як визначне місце на карті нашої рідної Охтирки.
