Калеб Плант – колишній чемпіон світу IBF у другій середній вазі – як і раніше мріє. Він хоче знову підняти чемпіонський пояс над головою, брати його з собою у валізі під час перельотів і одного разу показати ці пояси своїм дітям, коли постаріє. Ця мрія жива так само, як і тоді, коли він був дитиною.
Скільки лівих хуків він відпрацював перед дзеркалом у тому “убогому” залі з дитинства? Скільки ударів прийняв на себе? Скільки разів пробував на смак власну кров, скільки разів вставав на пробіжку, поки весь світ спав, щоб випробувати свою волю заради цієї мрії?
Скільки б не було – мета завжди одна: титул. Саме він надає сенсу всьому його емоційному шляху.
– З дев’яти років це все, чого я хотів, – каже він із блиском в очах. – Це те, що я хотів робити. І батько підтвердить тобі: це чиста правда. Я знав із дев’яти років: “Ось, це – моє. Це моя дорога”.
Але шанси пробитися на вершину – і втриматися там – у цьому жорстокому спорті вкрай малі. Тут важливо не тільки ухилятися від ударів, а й витримувати їх за межами рингу. Імовірність успіху мала – але Плант завжди вірив, що він виб’ється.
– Я завжди знав, що стану тим самим. Навіть у середній школі. Якось на уроці я не робив завдання – я просто розписувався на аркуші паперу. Заповнив усю сторінку своїм підписом, перевернув – і заповнив другий бік. Вчителька підійшла і запитала: “Що ти робиш?” Я сказав: “Я треную автограф. Я одного разу стану чемпіоном світу”. Вона сказала: “А якщо бокс не спрацює? Тобі потрібен план Б”. А я відповів: “Ні. Бокс спрацює. Мені не потрібен план Б. Я стану чемпіоном світу”.
Він виграв національні “Золоті рукавички” 2011-го, був запасним на Олімпіаді в Лондоні 2012-го, а 2020-го захищав титул чемпіона світу в Нешвіллі, на арені Бріджстоун. Та сама вчителька тоді оновила статус у соцмережах і розповіла історію впертого хлопчика, який із дитинства знав, що стане чемпіоном.
– Я говорила йому, що потрібен план Б, – написала вона. – А він відповів: “Ні, мені не потрібен. Бокс спрацює”. І що ти думаєш? Він дійсно став чемпіоном світу.
