Командир відділення 58-ї мотопіхотної бригади Сухопутні війська ЗС України Василь на псевдо “Відьмак” родом із Сумщини. Його рідне село знаходиться за десять кілометрів від кордону з Росією. До речі, там досі проживає Василева сім’я, – як каже чоловік, не хочуть їхати з дому, хоча і постійно потерпають від ворожих обстрілів, розповіли на Фейсбук-сторінці 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
З військом у Василя давній зв’язок. Відслуживши строкову службу ще у 2002 році, вже наступного року він підписав контракт з прикордонною службою. Охороняв рубіж нашої держави, можна сказати, у себе вдома. Потім звільнився, жив цивільним життям, а у 2015 році, коли почалася АТО, знову повернувся в рідні прикордонні війська. В решті решт доля привела його до 58-ї бригади. Разом із нею він пройшов найгарячіші точки: Білогорівку, два рази був у Бахмуті, обороняв Лисичанський НПЗ.
– Багато чого було, всього і не пригадаєш зараз, – посміхається “Відьмак”. – Пам’ятаю, як нас по полю ганяв міномет “Васильок”! Ото де весело було! Ми вдвох з побратимом йшли на позицію, де стояв наш танк, – потрібно було “перепрошити” в ньому радіостанцію. Кудись ми трохи не туди залізли й потрапили під мінометний обстріл. Дивом живий залишився, – автомат врятував: осколок від міни потрапив у нього і вибив зброю з рук. А ще було, як мене ворожий танк літати навчив. Під Бахмутом ми працювали, аж коли по нас відкрили вогонь прямим наведенням. Сім снарядів поруч лягло, один – за кілька метрів від мене вдарив в асфальт. Мене підняло над землею і відкинуло в якусь яму. Приходжу до тями – живий, тільки закривавлений, обірваний і брудний весь. Така от у нас, військових зв’язківців робота, – пов’язана з ризиком. А взагалі-то тут потрібно мати сталеві… нерви, щоб лізти на семидесятиметрову вежу, коли по тобі стріляють, або тягнути провідний зв’язок по полю, яке цілком може бути заміноване.
На питання, як сильно змінилася специфіка зв’язку з початку 2000-х років, коли Василь вперше стикнувся із цією темою, чоловік відповідає:
– Дуже змінилася, ба більше, – міняється кожні пів року. Зараз майже все переведено у цифровий формат, тому служба потребує переважно айтівців, програмістів. Зараз ми майже не тягаємо дроти, в основному використовуються радіостанції, інтернет. А щоби, наприклад, перекодувати рацію, потрібно мати певні знання, навички та досвід. Часто до нас потрапляють спеціалісти, що працювали в компаніях мобільних операторів, радіоінженери. Це дуже цінний ресурс, нам завжди потрібні такі люди.
Як зізнався Василь, не дивлячись на небезпеку, в його службі за весь час не було жодних втрат. А от самому “Відьмаку” не пощастило: восени минулого року на Харківщині він підірвався на ворожій розтяжці та отримав травму обох ніг. На щастя, товариші витягли й доставили до шпиталю, де ноги чоловікові врятували, то ж зараз Василь вже бігає.
До війни “Відьмак” захоплювався бджолярством. Зізнається, що мріє про свою пасіку. Ну і, звичайно ж, хоче повернутися до родини у своє село.
