Всі ці страшні роки повномасштабної війни українців підтримують багато країн, пише The Sumy Post. Їх допомога дуже відчутна. Завдяки цій підтримці Україна живе і бореться… А чи замислюємося ми, коли, наприклад, отримуємо гуманітарну допомогу, хто саме нам допомагає. Мова не про держави – мова про людей. Ми розповімо про наших співвітчизників, які опинившись колись далеко від Батьківщини, зараз докладають максимум зусиль, щоб її підтримати. А ще роблять цей світ кращим…
Дорожні нотатки
Поїзд Київ-Хелм прибуває точно за розкладом. Зазвичай, для його пасажирів це транзитний пункт – хтось їде до інших міст Польщі, хтось у Німеччину, а хтось у найближчий аеропорт, щоб продовжити подорож.
До Варшави можна дістатися комфортним залізничним експресом. Він називається «Інтерсіті» (цікаво, це українці запозичили у поляків чи навпаки?). Комфорт і швидкість руху на перший погляд такі самі, як і у нас
«Інтерсіті» мчить до столиці Польщі. Поряд жіночка їде у відрядження. Спочатку у Варшаву, а звідти до Німеччини. Розповідає, що сама з Києва, там працює на німецьку фірму. Керівництво неодноразово пропонували їй переїхати у закордонний офіс, але вона, незважаючи ні на що, виїжджати не хоче… З посмішкою каже, що везе німцям пів валізи цукерок «Шалена бджілка»: «Це спецзамовлення! Ну дуже смачні цукерки!».
Інша попутниця їде з маленькою дитиною. Вони із Запорізької області. Рідне місто в окупації… Виявляється у неї вдома живуть окупанти. «Вони сплять у моєму ліжку, їдять з моїх тарілок». Гидко! Розумієте після цих потвор все потрібно випалювати вогнем!», – твердо каже вона.
«Фінансист Майдану»
«Інтерсіті» з Хелму прибуває на центральний залізничний вокзал Варшави. Вокзал частково під землею, що незвично. Виходиш з перону і потрапляєш до торговельного центру з магазинами та кафе (до речі, ціни там такі ж, як і всюди у місті). Майже на кожному кроці у столиці Польщі чути українську і російську. Так, це наші біженці, а також білоруси, які втекли від режиму Лукашенка. Скільки у Польщі українських біженців? За офіційною статистикою, близько 950 тис. Сьогодні Польща – їх прихисток, а для декого – дім…
У 2014 році ця країна стала прихистком для родини Сухобойченків, яка до анексії Криму мешкала у Євпаторії. У сім’ї з проукраїнськими поглядами не було іншого виходу, як покинути півострів. Сергій Сухобойченко працював на місцевому телебаченні, активно займався громадською діяльністю, проводив онлайн-трансляції з Євромайдану… Коли у Криму розпочалася «руская вєсна», місцеві «дружинники» наполегливо рекомендували їхати геть. Сергій і сам розумів, що він та його сім’я ризикують, бо рано чи пізно у їх дім постукають…
«На той момент майже ніхто не сприймав серйозно те, що відбувалося у Криму. Докладно ті події до цих пір не описані і не обговорені», – каже він.
Родина Сухобойченків залишила Крим за тиждень до анексії. У 2014 сім’я Сухобойченків виїжджали з рідного Криму дуже швидко. Все, що вони мали, залишили у Євпаторії. Були банківські картки, але, коли нарешті виїхали з Криму і дісталися Західної України, рахунки заблокували (як і всіх кримчан). Потім шлях родини з Криму проліг до столиці Польщі…
Між іншим, кошти із заблокованих тоді рахунків, не повернули дотепер. Дуже цікаво про гроші: на російському телебаченні тоді вийшла програма, в якій Сергія Сухобойченка назвали одним із фінансистів Майдану. Тим часом, «фінансист Майдану» без грошей приїхав з сім’єю до Польщі. «Спочатку у нас зовсім не було планів переїжджати закордон і ми потрапили туди випадково», – розповідає Сергій. В той час для українців там не було ні виплат, ні пільг… Сухобойченки розпочали все у прямому сенсі з нуля.
Біженці з Криму
Доньці Сергія Кірі виповнилося 8 років, коли вони покинули Крим. «У мене було дуже веселе дитинство, мала багато класних друзів. Дуже добре пам’ятаю деякі моменти. Як ходила до дитячого садочка, гралася з друзями, як ми прихистили бездомне кошеня… Пам’ятаю, як мої батьки будували у Євпаторії дитячі майданчики, яких було дуже мало у нашому місті», – розповідає Кіра Сухобойченко.
У березні 2014 р. маленька Кіра склала свої найулюбленіші іграшки у невеликий рюкзак, там було місце і для плюшевого зайчика, з яким вона ніколи не розлучалася: «Пройшло 11 років і я до сих пір з ним засинаю. Це пам’ять про мій дім». Вона часто згадує Крим і дуже сумує, що не може туди поїхати.
Лише з часом, подорослішав, Кіра зрозуміла, як важко було її батькам починати своє життя у новій країни. Але понад усе вони хотіли найкращого своїй дитині. Її батькам дійсно доводилося непереливки – потрібно було призвичаїтися до нового життя, вивчити мову, знайти роботу і заробляти гроші…
Невеликий пост у Фейсбуці 10-річної українки дав початок великому міжнародному руху
Ще до переїзду Сухобойченків у Польщу, Кіра мала декілька хобі. По-перше, це шахи (вже тоді у неї був ІІІ спортивний розряд) та акробатичний рок-н-рол. Але, перебуваючи у Польщі, через скруту вона не змогла продовжити займатися своїм хобі. Саме цей факт відіграв важливу роль, коли дівчина стала займатися громадською діяльністю. Але це було потім…
Проживши у Польщі два роки, 10-річна Кіра взяла участь у конкурсі дитячих стартапів «Kids Startups». Вона придумала ідею літаючого рюкзака. У чому вона полягала? В тому, щоб у шкільний рюкзак покласти ємність з гелієм. Тобто тяжкий шкільний рюкзак став би легким, літаючим… За результатами Інтернет-голосування дівчина отримала перемогу. Нагородою став річний безкоштовний сімейний квиток у Центр науки «Коперник» – сучасний музей науки у Варшаві, який цікавий і дітям, і дорослим.
«Я туди сходила з батьками, нам дуже сподобалося. А потім подумала про те, що за цим абонементом могли б відвідати музей люди, які не можуть дозволити собі витратити гроші на покупку квитків, що коштують недешево. Спочатку запрошувала своїх друзів, друзів друзів. І так все більше людей почало про це дізнаватися. Я запропонувала батькам створити групу у Фейсбуці, де б ми публікували запрошення безкоштовно відвідати музей науки. Потрібно було швидко її якось назвати. І ми назвали: «Група літаючих рюкзачків», – розповідає Кіра Сухобойченко.
Так почалася історія фундації «Міжнародний рух літаючих рюкзачків» (Fundacja Międzynarodowy Ruch Latających Plecaczków/Flying Bag). До речі, у супроводі Кіри впродовж року Центр науки «Коперник» відвідали понад 150 людей.
А потім пішло-поїхало. Їй стали давати для розіграшу ваучери, абонементи і різні цікаві речі. «Я нічого не чекала натомість, але згодом давали, наприклад, букети з фруктів, щоб ми розіграли у своїй групі», – розповідає Кіра. Вона почала брати участь у громадському житті, допомагати зовсім незнайомим людям, виступала на конференціях. У 2018 році офіційно зареєстрували фундацію «Міжнародний рух літаючих рюкзачків». Оскільки Кіра тоді була неповнолітня, керівником організації став її тато Сергій.
Сергій та Кіра Сухобойченки
Вона організувала 11 конференцій, які були присвячені питанням освіти, молодіжної політики. Одна з них навіть проходила у офісі Європейського парламенту в Польщі «Ми обговорюємо різні питання, але завжди там присутні 50 % дорослих і 50 % молоді. Тому що ми разом повинні думати про майбутнє. Яке воно буде, залежить від нас всіх», – впевнена Кіра.
У фокусі увагу фундації і питання підтримки дітей та молоді у їх хобі. Адже Кіра добре пам’ятає, як після переїзду за кордон їй довелося залишити свої улюблені заняття шахами та танцями через матеріальну скруту. «Я вважаю, що у кожної дитини повинно бути якесь хобі, щось для душі, що може приносити позитивні емоції. Тому дітям необхідна підтримка», – переконана наша співрозмовниця.
Саме тому було започатковано Міжнародний день рюкзака. Він відзначається кожного року 15 жовтня. Ідея в тому, щоб надати учням можливість і простір ділитися своїми хобі, ідеями, історіями та мріями під час уроків замість традиційних шкільних занять. «Дуже хотілося, щоб діти мали один день у році, коли будь-який учень міг би показати свої захоплення всій школі і, зрештою, всьому світу. Мені здається, це важливо», – каже Кіра. Перший Міжнародний день рюкзака було відзначено у 2018 році.
Цікаво, що 4 роки поспіль 15 жовтня проводиться конкурс за підтримки компанії «BIC» – одного з найвідоміших у світі виробників кулькових ручок. Кожна школа, яка бере у ньому участь, організовує у навчальному закладі конкурс, де учням потрібно представити своє хобі. Призери шкільних конкурсів отримують чудові набори від «BIC».
Масштабний проєкт – забезпечення українських школярів флікерами. Фундація надсилає їх в наші навчальні заклади. Флікерами називаються маленькі знаки, які відбивають світло, що допомагає побачити пішохода в темряві. «Поки що в Україні вони не дуже популярні, але дуже необхідні, бо можуть врятувати життя», – зазначає Кіра. В цьому допомагають польські та навіть японські школи – перших 13 тисяч флікерів вже надіслано в Україну.
Між іншим, згідно з даними МВС, лише один із десяти наших співвітчизників користується світловідбивальними елементами…
Волонтерський хаб
«Рано-вранці 24 лютого 2022 р. мої друзі, які знаходились в Україні, почали надсилати повідомлення, записувати голосові, про те, що почалася війна. Я була в шоці! Перша думка, яка з’явилася, це направити гроші на допомогу країні. Але потім стало зрозуміло, що людям в Україні потрібно багато допомоги. І ми вирішили з нашою фундацією долучитися до волонтерського руху. Я написала пост у соцмережі LinkedIn, де у мене було близько 17 тис. підписників, про те, що наша фундація шукає приміщення для збору допомоги українцям та підтримки біженців», – розповідає Кіра Сухобойченко.
Було отримано 15 пропозицій різних місць у Варшаві, які можна було б використовувати абсолютно безкоштовно: починаючи від кімнати і закінчуючи великими офісними приміщеннями. Ще відгукнулись близько 200 людей, готових стати волонтерами. Відомий мобільний оператор «Orange» запропонував безоплатно велике приміщення площею 420 кв. м в одному з торговельних центрів.
Так розпочав роботу своєрідний волонтерський хаб. Тут збирають гуманітарну допомогу для України. Це одяг, засоби гігієни, канцтовари, іграшки, генератори та багато іншого. «Ми вже надіслали в Україну 98 тонн гуманітарної допомоги», – говорить Кіра.
На базі цього волонтерського хабу почав діяти Центр інтеграції і адаптації для українських дітей та молоді. Гуртки, різноманітні курси, психологічна підтримка, вивчення мов, мистецькі проєкти… Все організовано фундацією «Міжнародний рух літаючих рюкзачків». Також завдяки їй молоді українці отримують картки на проїзд у громадському транспорті на 3 місяці. У Варшаві такий проїзний недешевий – його вартість від 125 до 240 злотих (близько 1 250 – 2 400 грн.).
«Ми також виділяли підліткам по 500 злотих, щоб купити все необхідне для того, щоб вони могли займатися своїм хобі. Спортінвентар, фарби для малювання, музичні інструменти…», – розповідає Кіра.
Ще один із напрямків, яким займалася фундація, – допомога українським біженцям з порушенням слуху. Цим людям особливо складно адаптуватися у чужій країні. Зусиллями двох фундацій – Міжнародного руху літаючих рюкзачків та «Ідилії» – у 2024 році для українців з порушеннями слуху проводилися заняття з вивчення польської мови, була організована психологічна та юридична допомога. Підтримували як дітей, так і дорослих.
«З початку повномасштабного вторгнення Польща надала українцям величезну допомогу. Я думаю, ніхто не чекав такої вагомої підтримки. Звичайно, час іде… Багато говорять, що Європа втомилася допомагати Україні. Ми точно не втомилися і продовжуємо підтримку наших співвітчизників», – підкреслила голова фундації «Міжнародний рух літаючих рюкзачків».
Лідер із лідерів
Окрім волонтерської, громадської діяльності Кіра Сухобойченко також займається організацією конференцій, тренінгів, воркшопів. Дівчині цікаво проводити масштабні заходи, спілкуватися з багатьма людьми, установами, компаніями.
У Кіри обмаль вільного часу, але вона зізнається: все те, що робить, їй дуже подобається. Подобається бути корисною людям, допомагати тим, хто цього особливо потребує: «Коли бачиш результат своєї роботи, це дуже надихає!».
Не дивно, що дівчина вирішила стати соціальним психологом і вступила до відомого у Польщі університету SWPS. «Може це дивно прозвучить, але ще коли мені було 8 років, я знала, що буду вчитися на психолога», – говорить Кіра.
Нині голова фундації «Міжнародний рух літаючих рюкзачків» відома у Польщі особистість. Вона один із знаних молодих лідерів. Ще дитиною звикла до камер, бо у Євпаторії тато працював на місцевому телебаченні. Коли Кірі було 10 років відбулася її перша телезйомка у Польщі. «Спочатку я розплакалась, а потім зібралась і швидко відповіла на питання. Це було моє перше інтерв’ю», – посміхається вона. Після цього багато спілкувалася з журналістами – давала інтерв’ю на телебаченні, радіо. І сьогодні Кіру вже впізнають на вулицях…
У жовтні 2024 р. вона потрапила до фіналу конкурсної програми «Я лідерка». З поміж 300 кандидаток – активних, прогресивних дівчат зі всієї Польщі – було відібрано лише 20. Впродовж тижня в одному з найвідоміших готелів в центрі Варшави для них проводили тренінги, навчальні семінари, зустрічі з топ-менеджерами, успішними, впливовими людьми.
Також у жовтні в університеті SWPS, де навчається Кіра, відбулася церемонія нагородження конкурсу «Лідер серед лідерів». Її мама Наталія і тато Сергій були відзначені спеціальним дипломом, як батьки талановитої студентки.
Наприкінці минулого року Кіра Сухобойченко стала лауреаткою нагороди імені Тадеуша Мазовецького, яку вручає мер Варшави молодим людям, що присвячують свою діяльність розбудові громадянського суспільства. Ще одне досягнення – перемога у XIV конкурсі «Мазовецькі барви волонтерства». Її відзначили у категорії «Індивідуальне волонтерство – молодь».
А ще Кіра є лауреаткою премії Януша Корчака, у 2020 та 2021 рр. входила до списку «Чемпіони LinkedIn – 25 жінок, за якими варто стежити» в журналі «Forbes Women Polska». Вона – одна із героїнь книги Юстини Сухецької «Сила молода! 30 історій про те, як молодь змінює світ» та «Pewna YOU» Магдалени Кіферлінг…
Насправді історія родини Сухобойченків – це новітня історія України. Загарбання росією Криму стало початком цілої низки трагічних подій. Тисячі скалічених доль, людей, які стали біженцями тоді, у 2014 р. Для них почалося нове життя, для когось у Дніпрі, Харкові, Києві, Львові… Для когось за кордоном. Опинившись за межами України, вони залишись українцями і, коли у 2022 р. почалося повномасштабне вторгнення, завзято взялися допомагати людям, які рятувались від жорстокої війни. І не втомлюються робити це донині.
