Сьогодні, 30 березня, у нашому місті попрощалися з відомим тренером, директором Шосткинського дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки «Патріот» Ігорем Лакозою, який з початком повномасштабного вторгнення став на захист країни. Про це на своїй Фейсбук-сторінці написав міський голова Микола Нога.
Ігор Лакоза народився 22 березня 1973 р. у нашому місті, навчався у загальноосвітній школі № 2. З дитинства ріс активним, наполегливим і старанним хлопцем, захоплювався плаванням. Після здобуття середньої освіти та проходження армійської служби (рота почесного караулу) Ігор Лакоза тривалий час працював в одній з військових частин, потім – в місцевому профтехучилищі № 10 вчителем фізичного виховання.
Новий і знаковий етап життя для чоловіка розпочався у 2008 році – з початком роботи у Шосткинському міському дитячо-юнацькому клубі фізичної підготовки «Патріот», на посаді методиста (пізніше Ігор Миколайович очолив заклад). Багато років щоденної та кропіткої роботи, численні розробки і безцінний педагогічний досвід допомогли йому стати відомим педагогом позашкілля, прикладом для багатьох колег з усіх куточків України.
Ігоря Лакозу знали як носія і активного популяризатора військово-патріотичного виховання, особливо – прикладного плавання. Для сотень юних шосткинців він став добрим порадником і старшим другом. Навіть через багато-багато років вони приходили до свого Вчителя – поспілкуватися, отримати пораду і розповісти про свої успіхи (яким тренер безмежно радів).
Колишнього військового не лякали будь-які проблеми та виклики часу. Наприклад, в розпал пандемії COVID-19 він розробив авторську дистанційну програму навчання дітей і юнацтва, яка здобула перемогу на обласному етапі Всеукраїнського конкурсу рукописів навчальної літератури для закладів позашкілля та стала лауреатом національного рівню.
Не розгубився наш земляк, коли перший день повномасштабної рашистської агресії зустрів з шосткинськими підлітками у Сумах (куди вони їздили на змагання). Ігор Миколайович зробив все можливе, щоб юні спортсмени якнайшвидше повернулися додому. А на наступний день після повернення він вже був у військкоматі – приступав до військової служби у батальйоні територіальної оборони ЗСУ.
За роки служби боронив Україну на Сумському, Донецькому та Харківському напрямках. Разом з «рідним» батальйоном пройшов всі гарячі точки фронту, від Бахмуту до Покровська. Вдома на захисника з позивним «Бушлат» чекали найрідніші…
Тиждень тому Ігор Миколайович приїхав у коротку відпустку. Обійнявся з ріднею, радів зустрічам з друзями. Розповідав про свою заповітну мрію – після закінчення війни облаштувати на березі Десни великий і сучасний військово-патріотичний табір, навчати дітей плаванню та азам військової науки…
«29 березня внаслідок передчасної смерті перестало битися серце Воїна Світла… Без чоловіка залишилася кохана дружина Людмила, без батька – дві доньки… У пам’яті всіх він завжди буде людиною щедрої душі, взірцевого професіоналізму, самовідданості та сонячної любові – до близьких, до своєї справи та рідної України. Вічна шана і вічна подяка нашому земляку!», – написав Микола Нога.
