На всіх одна біда, на всіх одна…війна. Вже багато років наша країна втрачає кращих своїх синів та доньок, які захищають нас у війні з країною-агресором. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Сумує країна, громади від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Мужні Герої віддають найцінніше – своє життя, для того, щоб українці могли жити вільно.
Сьогодні наша громада знову в скорботі… «На щиті» назавжди повернувся додому воїн, відданий син нашої держави – солдат Олександр Анатолійович ДОН. На знак скорботи за загиблим Захисником України 30 січня 2025 року у Роменській громаді оголошено Днем жалоби.
Цього дня на колінах, встеляючи дорогу живими квітами, з Державними прапорами зустрічали Захисника на рідній землі. У ці гіркі хвилини на Алеї Слави рідні, друзі, керівництво громади, побратими, духовенство та небайдужі мешканці віддали останню шану полеглому Захиснику.
Розповівши про нелегкий, але героїчний життєвий шлях українського воїна, міський голова Олег СТОГНІЙ, звернувшись до громади та сумуючої родини сказав: «Клята війна щодня забирає найкращих – правдолюбів, людей честі і гідності, які понад усе люблять Україну. Сьогодні на Алеї Слави ми прощаємося з одним із них, нашим земляком Олександром Анатолійовичем Доном. Вічна пам’ять Герою! У глибокій скорботі Роменська громада розділяє з рідними полеглого захисника горе та гіркоту від втрати. Схиляємо голову перед Героєм, який віддав життя за свободу України»
Дон Олександр Анатолійович народився 19 квітня 1972 року в місті Ромни. Навчався в Роменській загальноосвітній школі № 11. Після її закінчення, у 1990 році вступив до Роменського індустріального технікуму. Але навчання прийшлося перервати у зв’язку із строковою службою. У 1993 році Олександр Дон повернувся на навчання.
Після технікуму влаштувався в Південну філію Укрзалізниці ПЧ-13 Ромни на посаду оператора дефектноскопного візка. Тут Олександр пропрацював 27 років та зарекомендував себе як відповідальний, професійний робітник.
Олександр Дон створив міцну сім’ю, в якій народилася донька. У родині панували гарні довірливі відносини.
Але 2022 рік перекреслив плани родини на щасливе майбутнє, адже розпочалося повномасштабне вторгнення росії на Україну.
Вже 8 березня 2022 року Олександр Дон не вагаючись, добровольцем став на захист Батьківщини. Пройшовши навчання, у складі 63-го окремого батальйону територіальної оборони вирушив на Чернігівщину, де більше року боронив країну від ворога.
З листопада 2023 року вже з 110-тою окремою механізованою бригадою імені генерал-хорунжого Марка Безручка, потім з 58-ою окремою мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського дає відсіч окупантам на пекельному Східному напрямку.
У лютому 2024 року військовослужбовець потрапляє до складу 3-ої окремої штурмової бригади Збройних сил України та бере участь у військових діях в селищі Орлівка Донецької області.
Олександр Дон телефонував рідним, але більше запитував, ніж розповідав. До виконання військових завдань відносився відповідально з почуттям патріотизму та щирим прагненням до перемоги.
14 березня 2024 року в телефонній розмові з дружиною Олександр повідомив, що їде на завдання.
А вже 19 березня 2024 року рідні отримали сповіщення, що з 18 березня 2024 року військовослужбовець Олександр Дон вважається зниклим безвісті.
Смуток, розпач, біль… Більше 10 місяців тиші, невідомості, разом з тим віри і надії…
Та не судилося…
У жовтні 2024 року відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл (останків) на українську землю було доставлено тіла 50 військовослужбовців, які загинули (померли) у зв’язку із збройною агресією російської федерації проти України.
Наприкінці січня 2025 року, за результатами проведених експертиз, родина отримала страшну звістку.
Стрілець 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А4638 солдат Дон Олександр Анатолійович, який вважався зниклим безвісті, вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, загинув 18 березня 2024 року біля н. п. Орлівка Покровського району Донецької області.
Олександру навіки 51 рік…
У захисника залишилися мати, донька, дружина, брат.
Вічна слава Олександру Дону, який віддав своє життя за святу справу – за вільну мирну Україну!
Світла пам’ять всім полеглим, що віддали своє життя за свободу і незалежність!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
