Триває жорстока, несправедлива та підла війна, яка приносить горе та невимовний біль, забираючи найрідніших серцю людей. Ця війна охопила кожну українську родину, залишила в серцях порожнечу та розпач… Війна розбиває мрії, руйнує долі, знищує міста і села. Вона не знає милосердя і не має жалю, забирає найкращих, тих, хто найбільше заслуговував побачити мирне небо, про яке ми всі так мріємо. Ще один скорботний день в історії Роменської громади… Сьогодні, 5 січня 2025 року, громада прощалася з Героєм — Сергієм Юрійовичем НІКОЛАЙЧУКОМ. Війна забрала його життя далеко від рідної домівки. І вся громада цього зимового дня провела мужнього Захисника в останню земну дорогу, віддавши належну шану. Прощання відбулося на Алеї Слави, де зібралися рідні, близькі, бойові побратими, керівництво громад, священнослужителі та всі небайдужі мешканці. Кожен на колінах віддав останню шану Герою. Чин заупокійної служби за Героєм здійснили священнослужителі Православної церкви України. Зі словами співчуття до рідних звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Біль, невимовний смуток… Ще одна важка втрата для нашої громади. На щиті повернувся додому мужній захисник України, вірний син своєї землі — Сергій Юрійович НІКОЛАЙЧУК. Він був добрим, працьовитим чоловіком, на якого завжди можна було покластися. Під обстрілами на фронті рятував життя своїх побратимів. Щирі співчуття рідним… Всією громадою схиляємо голови в скорботі і сумуємо разом із вами… Герої не вмирають!». Сергій Юрійович НІКОЛАЙЧУК народився 7 вересня 1975 року. Навчався в школі в с. Гаї з 1981 по 1990 рік, після чого продовжив навчання в Хмелівській середній школі. Все дитинство і юність провів у рідному селі. Був добрим, комунікабельним, працьовитим хлопцем, завжди готовим допомогти. Серед однокласників і вчителів він залишився як зразок відповідальності та доброти. Після строкової служби в збройних силах України Сергій продовжив навчання в Харківському Національному Технічному університеті ім. П. Василенка. З 2000 по 2006 рік працював в виправній колонії №56 в с. Перехрестівка, де почав трудову діяльність начальником цеху, а згодом став головним інженером. Під час служби здобув звання капітана. У 2007 році Сергій переїхав до міста Харкова, де продовжив працювати головним інженером у виправній колонії. Він радів життю, мав дружню родину і підтримував усіх, хто потребував допомоги. Але війна змінила його життя… З грудня 2022 року Сергій став на захист рідної землі. Сергію довелося освоювати нову, далеко не технічну професію медика, змінивши свій буденний одяг на військовий. Польові госпіталі розгорталися дуже близько до лінії фронту. Під обстрілами він допомагав робити хірургічні операції. Високий, кремезний чоловік переніс на собі десятки бійців, вдало накладаючи пов’язки та турнікети, зупиняючи кровотечі. Сергій спас не одну сотню бійців. За сумлінну службу мав нагороди. Мав позивний СЕРЖ. З листопада 2024 року в складі бойової групи виконував бойові завдання на Донеччині, Курахівському напрямку. 28 грудня 2024 року Сергій НІКОЛАЙЧУК загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роздольне Донецької області, віддавши своє життя за Україну, її свободу та незалежність. Сергію НІКОЛАЙЧУКУ навіки 49… Його смерть стала великою втратою для родини, громад та всієї України. Сергій залишиться в нашій пам’яті як Герой, відданий захисник, що не шкодував сил для рятування життів і боротьби за нашу свободу… Україна втратила вірного та відважного Воїна… Родина втратила сина, чоловіка, брата, батька, хрещеного. Сьогодні схиляємо голови у скорботі, розділяючи біль цієї непоправної втрати… Вічна пам’ять та шана Герою – Сергію Юрійовичу НІКОЛАЙЧУКУ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
