«Ми ніколи не думали, що в чорний день 3-го вересня 2014-го року наші вікна щасливої домівки закриють чорні хмари горя – не стало нашого веселого, життєрадісного, турботливого синочка Сергія Авраменка, який пішов захищати нас від ворожої навали росії-агресора, – зі сльозами на очах розповідає Валентина ПИПА. – Життя для нас зупинилось. Я не знала, куди себе подіти. Це була повна безвихідь. Невдовзі я почала своє горе виливати у творчість».
Навіть у найтемніші часи людська душа має здатність шукати світло. І для Валентини Миколаївни цим світлом стало мистецтво. Творчість стала її віддушиною, місцем, де вона могла висловити свої почуття, дати вихід болю, розгубленості та любові, яку не можна було більше подарувати сину.
Вона почала писати вірші. Кожен рядок був наче крик серця, розмова зі світом та сином, якого вже не було поряд. У її віршах – смуток, спогади, але й надія. Надія на те, що душа здатна знайти мир через мистецтво.
Також майстриня захопилася різними видами рукоділля: виготовленням виробів у техніці фоамірану, з природних матеріалів, джгута, мотузки, крепового паперу, різних підручних матеріалів, макраме, в’язанням гачком, філігранью тощо. Кожен шматочок матеріалу ставав символом її трансформації. Люблячі руки, що колись тримали сина, тепер створювали речі, щоб дарували тепло іншим. Від простих виробів до складних композицій – у кожному з них живе її любов і пам’ять.
Творчість для цієї жінки стала тим місточком між минулим і майбутнім, який дозволив їй йти далі. Це не означає, що біль зник. Він завжди з нею, але через мистецтво вона змогла знайти спосіб його трансформувати.
Більшість її виробів мають благодійну мету: зібрані кошти з продажу під час благодійних виставок жінка відправляє на допомогу військовослужбовцям Збройних Сил України, які сьогодні, як і її син у 2014 році, до останнього подиху захищають нашу Україну.
Історія цієї жінки показує, що мистецтво — це не просто спосіб самовираження. Це могутній інструмент відновлення. Воно дає можливість пережити те, що здається нестерпним, знайти новий сенс і силу жити далі.
«До останнього подиху маю пронести пам’ять про сина», – каже Валентина Миколаївна, продовжуючи свою дорогу та даруючи натхнення іншим.
Проєкт реалізовано у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олена Зеленська – за підтримки Бюро ВООЗ в Україні (World Health Organization Ukraine), Координаційного центру з психічного здоров’я КМУ та ГО Безбар’єрність.
#тиякКоординаційний центр КМУ / Mental Health UA
За повідомленням Відділу культури РМР
Більше інформації на Telegram-каналі “Роменська громада” – https://t.me/romny_gromada
