Зоран ҐАЇЧ: «Україна і Сербія – єдині, хто не натуралізовує волейболістів»

Легендарний волейбольний тренер, а нині міністр спорту Сербії дав інтерв’ю Sport.ua

У ці дні молодіжна збірна України з волейболу (U20) знаходиться в Сербії, де готується стартувати на Євроволеї. Господарі вже традиційно проявляють до українців максимальну ґречність. І то не дивно, адже керівництво Федерації волейболу Сербії та міністр спорту країни, видатний у минулому волейбольний тренер Зоран Ґаїч, є великими друзями українського волейболу.

Ґаїч у свої 65 від тренерства нині відійшов і зайнявся функціонерською діяльністю. Свого часу під керівництвом Зорана збірна Югославії виграла олімпійське золото Сіднея-2000, вигравала Євроволей-2001. На клубному рівні тренер Ґаїч був чемпіоном Югославії, Греції, Туреччини і Азербайджану. Безперечно, Зоран входить до когорти найкращих волейбольних фахівців на зламі тисячоліть. Нині за волейболом Зоран стежить у статусі незалежного експерта.

Користуючись нагодою, Sport.ua поцікавився в Ґаїча думкою про недавній волейбольний турнір на Олімпіаді, непереконливий виступ на Іграх збірної Сербії. Проте левову частку розмови ми присвятили волейболу українському, погляду на нього іноземного фахівця. Бесіду розпочали з найгучнішої події літа – першого в історії виходу української чоловічої збірної в Лігу націй.

– Можу тільки привітати українців, що їхня національна команда вперше в історії пробилася в когорту найсильніших волейбольних збірних світу, – бере слово Зоран. – Це велика подія, на яку, вважаю, український волейбол повністю заслужив. В Україні завжди були дуже сильні гравці, з якими ще в 90-ті перетинався, як тренер. Пригадую чемпіонат Європи-1995, на якому виблискували Володимир Гудима і Юрій Філіппов, котрий виступав у мене на клубному рівні в Греції. Українці давно знаходилися поруч з елітою і нарешті туди потрапили.

Добре знаю нинішнього президента Федерації волейболу України Михайла Мельника. Він – мій добрий приятель, дуже відома в світовому і європейському волейболі постать. Михайло був дуже сильним суддею, а нині керує всім українським волейболом. Ми знайомі вже не одне десятиліття. Знаю, що пан Мельник тривалий час працював над тим, щоб Україна була серед провідних волейбольних команд світу. Бо мало мати хороших гравців. Треба займатися спортивною дипломатією, знати людей, розмовляти з ними, лобіювати національні інтереси.

– Вам, мабуть, відомо, що нинішній міжнародний сезон для збірної України розпочався з конфлікту: група провідних волейболістів на чолі з Олегом Плотницьким, Василем Тупчієм, Іллею Ковальовим з різних причин відмовилася виступати за національну команду. Аргентинський тренер Рауль Лосано фактично вимушений був створювати нову команду…
– Тим не менш, ваша збірна виграла Золоту Євролігу і пробилася в Лігу націй. Мене такий результат не здивував. І знаєте чому? Бо Україна вже багато років виховує чимало гравців хорошого світового рівня як у чоловічому, так і в жіночому волейболі. Технічно дуже якісних волейболістів, з хорошими антропометричними даними і природними задатками для гри у волейбол. Ось зараз у нас знаходиться молодіжна збірна України. Ми, наша національна Федерація, приймаємо вашу команду, створюємо їй умови для тренувань. Днями переглядав поєдинок українців проти молодіжної збірної Сербії, яка теж готується до чемпіонату Європи. Україна перемогла в п’яти сетах. У цій команді є чимало дуже талановитих хлопців.

До чого це веду? Не треба зациклюватися на одних гравцях. Якщо хтось не хоче грати, то треба брати тих, у кого є бажання. З них буде більше користі. Головне, щоб Федерація знала, що вона робить і дбала про те, щоб був правильно організований процес. Жоден з гравців не вічний: хтось іде, а на його місці з’являються нові. Важливо, щоб працювала система волейболу. А вона в Україні зараз дуже якісна. Зрозуміло, мені шкода, що Плотницький, якого вважаю надзвичайно класним гравцем, не виступає за збірну. Шкода, що не грають інші хлопці. Але це їхній вибір. Час показав, що можна грати й без них.

– На що Україна здатна в першому сезоні Ліги націй?
– Точно впевнений, що українці мають закріпитися в цих змаганнях. Ваша команда не вилетить з Ліги націй, ледь туди зайшовши. Повторюся: якість підготовки гравців у вас надто висока, щоб цього побоюватися. В останні роки бачив різні покоління ваших волейболістів, які приїжджали до нас на тренувальні збори чи на змагання. То і юнацькі збірні, і молодіжна. У кожній протягом п’яти-шести років, ще коли очолював Федерацію волейболу Сербії, бачив сильних українських волейболістів. Тому переконаний, що кадрового провалу у вас не буде за будь-яких обставин.

Проте в Лізі націй дуже багато залежить від жеребкування. Цьогорічний приклад жіночої збірної Сербії дуже показовий: команда за короткий проміжок часу змушена була здійснити три виснажливих перельоти в Бразилію, США і Японію. А після того повернулася в Європу й провела в Парижі Олімпійські ігри. Стан гравців був препоганий. Команда, можна сказати, була просто знищена. Тому дуже важливо, щоб бодай один роз’їзний тур Ліги націй відбувався в Європі. Перельоти відбирають надто багато сил. Тому, щоб предметніше говорити про шанси збірної України в Лізі націй, треба зачекати на жеребкування.

– Наскільки в таких турнірах, як Ліга націй, важлива глибина складу?
– Якщо ставити перед собою серйозні завдання, треба орієнтуватися на один кістяк гравців. Часта ротація основного складу в такому випадку не є ефективною. Ліга націй – це змагання, в якому важливий навіть не кожен сет, а кожне вигране чи програне очко. Особливо з урахуванням, що відбірних турнірів до чемпіонатів світу та Олімпійських ігор у волейболі немає. Все залежить від місця в рейтингу FIVB. Тому давати гравцям шанс можна лише на тренуваннях чи в товариських матчах. В іграх Ліги націй важливий кожен прийом, кожна подача. Тренери не мають вибору, ніж як виставляти основний склад у кожному матчі.

– Нещодавно в Парижі фінішувала 33 літня Олімпіада. Збірні Сербії там виступили, мабуть, не так, як очікувалося: жіноча команда, яка є чинною чемпіонкою світу, вибула в чвертьфіналі, а чоловіча не вийшла з групи…
– У чоловічому волейболі в нас зараз процес зміни поколінь. Марко Подрашчаніну – 36, Александару Атанасьєвичу – 32. Після Олімпіади вони вирішили завершити кар’єру в збірній. Вважаю успіхом вже сам факт, що в чоловічому волейболі ми взагалі змогли кваліфікуватися на Олімпіаду. Шанс зайти у вісімку, звісно, був, але ми його не використали. Тим не менш, ми задоволені навіть таким результатом.

А ось від жіночої команди очікували медалей. Проте вибили дівчат з тонусу часті перельоти в рамках Ліги націй, про які я згадував вище. Окремим волейболісткам тренерський штаб дав перепочити, але це теж мало зворотній ефект: у ході Олімпіади відчувався брак ігрової практики. У підсумку команда не зіграла на сто відсотків своїх можливостей. З причинами розбереться тренерська рада Федерації волейболу Сербії. При цьому відзначу, що перший сет чвертьфінального матчу проти майбутніх олімпійських чемпіонок, збірної Італії, наші дівчата відіграли дуже сильно, в них майже все виходило. Але поступилися 24:26 і після того якось знітилися.

Також акцентував би увагу ще на одному моменті. Що чоловіча, що жіноча збірні Сербії грають лише вихованцями сербського волейболу. Порівняємо з нашими суперниками. Лідеркою жіночої збірної Італії є Паола Еґону, італійка з нігерійськими коренями. Також за команду грають Маріам Силла, котра має івуарійське коріння, Ловет Оморуї, батьки якої з Нігерії, етнічна росіянка Єкатєріна Антропова. Лідеркою збірної Туреччини є Мелісса Варґас, кубинка, яка щоматчу набирає в межах 50 відсотків командних очок. Чи візьміть волейбол чоловічий. Як добре розвинений волейбол у Польщі, але поляки одначе перекупили в Куби Вільфредо Леона. Бразильці викупили в кубинців Леала. Сербія не перекупляє нікого, орієнтується лише на власні сили. Як і Україна, до речі, теж. Тому будь-які досягнення нашого волейболу є успіхом подвійним.

– Олімпійськими чемпіонами серед чоловіків вдруге поспіль стали волейболісти збірної Франції. За рахунок чого?
– За рахунок вміння почергово використовувати технічні способи й елементи на фізичному і швидкісному рівні. Точніше, чергувати прагнуть усі. Але коли чергуєш розумно, це називається гра. Французи вміють грати і грають найкраще за всіх. Раніше всі у такий волейбол грали. Тренер має вчити людей грати і ухвалювати несподівані і водночас найкорисніші рішення у відповідальні моменти. У французів це виходить найкраще, тому вони й перемагають. Хоча якщо гравців збірної Франції порівняти з суперниками за фізичними даними, антропометрією, технічними показниками, вони нічим особливим не виділятимуться. Гравці збірних Італії, США чи Бразилії виглядатимуть привабливіше. Окремо виділю збірну Словенії. Країна з двома мільйонами населення тричі поспіль виграє срібло Євроволею. Це диво. Люди грають з серцем.

Франція – це команда, яка грає, отримує задоволення від гри і виграє. Це команда, яка вирішує кожен ігровий епізод найраціональнішим методом.

– Якщо французи входили до числа фаворитів чоловічого турніру, то серед жінок перед італійками ставили збірні Туреччини, Сербії, Бразилії, США. Проте Італія пройшла весь олімпійський турнір на одному диханні, програвши лише один сет…
– Італійки показали найдисциплінованіший волейбол. Еґону постійно була у фокусі. Раніше гру Паоли супроводжував великий відсоток браку. Але в Парижі вона зіграла максимально дисципліновано з тактичної точки зору, атакувала з височенною ефективністю. Велика заслуга в успіху італійок належить аргентинському фахівцеві Хуліо Веласко. Дуже за нього щасливий. Під керівництвом Хуліо італійки ще в 90-ті роки минулого сторіччя ставали чемпіонками світу та Європи, вигравали Світову лігу. Бракувало лише олімпійського золота. Також відзначу вміння італійців поступатися заради чогось значущого, заради загальної справи. То риса, якої часто бракує слов’янським народам – нам, сербам, і вам, українцям. Лоло Бернарді, один із найтитулованіших гравців ХХ сторіччя, погодився стати помічником у свого вчителя Веласко. Інший асистент – Массімо Барболіні, людина, яка, як тренер, виграла всеможливі титули. Вони поступилися, щоб допомогти Веласко.

Можете уявити щось схоже в себе в Україні? Буду говорити про Сербію. В нас кожен іменитий фахівець вважає себе найрозумнішим і готовий працювати лише головним. Італійці зараз усім продемонстрували, як треба працювати для своєї країни. Ось вам, до речі, відповідь на запитання про гравців, які з тих чи інших причин не хочуть виступати за Україну. Як тренер, я теж протягом тривалої кар’єри теж переживав щось схоже. Вважаю, що заради інтересів країни можна і треба поступатися власними амбіціями.