Війна триває та, на превеликий жаль, приносить нові імена, що йдуть у вічність…
Сьогодні Роменська громада попрощалася з воїном Збройних сил України – Олегом Віталійовичем РУДЕМ.
Прощання із полеглим Захисником відбулось на Алеї Слави. Помолитися за душу мужнього сина України та провести його в останню дорогу прийшли рідні, знайомі, керівництво громади, побратими, односельчани, священнослужителі, військовослужбовці, однокласники, друзі, найближчі та найрідніші люди.
Зі словами співчуття до родини загиблого воїна звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ: «Знову сьогодні нашу громаду об’єднало горе болючої втрати… Війна не питає скільки тобі років, які маєш статки чи маєш сім’ю, вона забирає найкращих… Лави Небесного війська поповнив ще один Новітній Український Герой, наш земляк – Олег Віталійович РУДЬ. Страшна війна хоч і била в його серце болем, втратами, але не змогла відібрати головного – вміння цінувати світ навколо. Олегу навіки – 34… Його коротке, але яскраве життя є взірцем патріотизму, відваги та самопожертви заради України.»
По завершенні церемонії прощання під майоріння синьо-жовтих стягів домовину з тілом вірного сина України провели до останнього місця спочинку.
Олег Віталійович РУДЬ народився 29 червня 1989 року в с. Миколаївка Роменського району.
Олег в родині був найменшим, крім нього у родині зростали сестра та брат.
З дитинства був дуже добрим. Завжди прагнув допомогти, підставити своє плече, ніколи ні на кого не сердився. Рідні згадують, що змалечку Олег любив ходити на риболовлю: «як не собі наловить рибу, то котові».
Олег навчався у Миколаївській школі, яку закінчив у 2006 році.
У Роменському вищому професійному училищі № 14 здобув спеціальність «маляр-штукатур».
Трудову діяльність розпочав з роботи на будівельній базі у м. Ромни. Але географія трудового шляху Олега сягнула й за межі України – працював на виробництві у Польщі.
За 10 днів до початку війни Олег повернувся до України. По приїзду почав поглиблено цікавитися історією рідного краю та історією України. Ковтав книгу за книгою. Чоловік був надійною підтримкою для сестри, намагався віддати найкраще своїм племінникам, яких любив понад усе на світі, і був для них гідним прикладом.
Напад агресора на Україну визначив подальший шлях молодого чоловіка — стати на захист рідної землі.
Маючи проблеми зі здоров’ям, підлікував його й у червні 2023 року, потай від рідних, поніс документи у військомат. Не маючи військового досвіду, він добровільно мобілізувався до лав ЗСУ.
Військове навчання пройшов у Житомирській, Київській областях, де отримав професію «стрілець».
Служив стрільцем-помічником гранатометника Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Із честю та гідністю, разом з побратимами він захищав територіальну цілісність та державний суверенітет України на Донецькому напрямку.
Наш воїн був людиною із серцем, що билося любов’ю до цього світу. Турботливий син, неймовірний дядько, найкращий брат, побратим, друг… І ще сотні іпостасей зі словом «найкращий» можна підібрати про нашого захисника, бо ніколи нічого не робив наполовину. До кожної справи брався дуже відповідально. Зокрема й, до нашого захисту.
Воїн захищав нас у виснажливих боях на дуже важких ділянках фронту, будучи на «нулі», на позиціях в 250 метрах від жорстокого ворога.
Про війну багато не розповідав. Ніколи ні на що не жалівся, у нього завжди все було добре. У своїх повідомленням сестрі завжди писав: «Салют, все добре».
Олег розповідав рідним, що разом з ними у бліндажі жив котик на ім’я «Матвєй», він був їхнім побратимом та заспокійливим.
У лютому 2024 року Олег прийшов додому у відпустку. Багато часу проводив зі своїми племінниками, бо безмежно їх любив. Перед від’їздом на фронт вручив їм подарунки – футболки з патріотичним малюнком, і ніби щось передчуваючи з ними попрощався…
Напередодні Олег відправив посилку сестрі, у якій була його фліска, де треба було змінити замок.
28 березня 2024 року чоловік надіслав відео як «шурують по ним КАБи» і написав останнє повідомлення: «Каби, то був 7 за сьогодні, все добре».
Про те що сестра забрала посилку, Олег так і не дізнався…
З 1 квітня 2024 року Олег РУДЬ вважався зниклим безвісти… Через складну ситуацію на тому напрямку побратими не могли відразу забрати тіло Героя. Весь цей час близькі жили в іншій реальності, де кожен день болів невідомістю, горем, розпачем. І тільки нещодавно, після важкої процедури ідентифікації, прийшла звістка, яка все ж підтвердила загибель воїна…
2 квітня 2024 року солдат Олег Віталійович РУДЬ загинув від отриманих травм внаслідок обстрілу позицій в районі населеного пункту Урожайне Донецької області.
Захиснику Олегу навіки 34…
Багато місяців болю і очікування. Остання довга дорога додому. Нарешті наш захисник, полеглий Герой Олег РУДЬ повернувся додому… На жаль, востаннє…
У безутішному горі тужить батько, сестра, брат, племінники…
Кажуть, час лікує рани. Але навіть через роки дивитися горю у вічі не легше. Бо усвідомлюєш кого втратив – Людину честі, відваги та чистої гідності.
Уся Роменська громада низько вклоняється та схиляє голову в глибокій скорботі перед родиною Героя. Щиро співчуваємо та розділяємо біль пекучої втрати…
Світла пам’ять захиснику України!
Вічна слава Герою – Олегу РУДЮ!
За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики
